Для західного читача підсумки розслідування журналістів з Bellingcat – справжнісінька сенсація. Йдеться навіть не про те, як готувалася операція, якими мали бути її результати. Йдеться про кілька абзаців, у яких розповідається, як у вирішальний для операції момент президент країни – він же верховний головнокомандувач – просто не знайшов часу для того, щоб зустрітися з керівниками спецслужб. І замість нього «поради» цим керівникам давав керівник його офісу – просто чиновник, який не наділений жодними конституційними повноваженнями. А керівники спецслужб до цих «порад» прислухалися як до керівних вказівок – і перенесли операцію, що призвело до її краху. А потім керівник офісу взагалі заперечував факт проведення цієї операції. Як і президент, котрий не знайшов час зустрітися з керівниками спецслужб. А потім президент заявив, що спецоперація була, але не українська. А потім тимчасова слідча комісія парламенту встановила, що української спецоперації не було, а був спеціальний захід. Але тих, хто відповідав за перенесення термінів цього спецзаходу, встановити не змогла хоча спілкувалася з тими самими людьми, що й журналісти. Натомість спеціально наголосила, що глава офісу президента не міг ухвалювати такого рішення, оскільки не мав таких повноважень. Так у тому ж і фокус. Повноваження не мав! Натомість мав владу. І коли весь цей секрет Полішинеля вийшов назовні – як і слід було очікувати – представники влади почали істерично кричати, що «у вас немає доказів», як злодій у трамваї, якого спіймали за руку в момент пограбування сумочки.
Звичайно, для західного читача все це – справжній морок. Політики у західних країнах йдуть у відставку і на тлі значно менших звинувачень і підозр. Будь-який президент, який себе поважає і думає про майбутнє країни і своє власне політичне майбутнє, попросить у такій ситуації піти у відставку навіть найвідданішого чиновника. І навіть найчистішого – просто щоб не забруднитись у підозрах. І взагалі сам факт того, що спецслужбами країни управляють клерки з президентської приймальні – це справжнісінька катастрофа. Такого не може бути у жодній цивілізованій державі за фактом. Якщо про подібне говорять – це привід для серйозного розслідування, для відставок та судів. І, звичайно, з такими спецслужбами ніхто у світі не обмінюватиметься жодною важливою інформацією – а раптом їхні керівники знову підуть радитись до офісу?
Повторюся, все це цікаво тільки людині, яка не живе в країні тріумфуючого політичного дикунства. Але у нас усі впевнені, що так і має бути. Ми що, не розуміємо, що нашою країною керують із приймальні? І як може бути інакше, якщо і сам глава держави, і більшість його соратників і співробітників просто не розуміють, чим вони займаються? Ми що не пам’ятаємо, що про це вже відверто сказали і колишній прем’єр-міністр, і колишній голова парламенту, і колишній глава офісу, і колишній міністр внутрішніх справ? Так воно й має бути у нас. І буде, доки популісти при владі. Ми можемо лише рахувати помилки, провали та катастрофи. Та й ще розслідування проводити.
Сенсація – вона зовсім не у тому, що повідомили журналісти. Сенсація – вона у тому, що держава, у якій такий президент, такі чиновники та такі виборці взагалі ще існує. Ось чому нам треба дивуватися і радіти. Який там Bellingcat!
Віталій Портников / Еспресо
