«А зачєм учіть мову? Я вєдь тожє люблю Украину!!! По своєму… І да… – я за нєйо воєвал.. А он – сідєл… А ви тут только триндєть умєєтє, діванниє поцрєоти…Какая разніца, на каком язикє говоріт чєловєк, єслі он кровь готов пролівать за родную зємлю?».
Зараз багато подібних коментарів та думок крутиться в інформаційному просторі.
Олег Сєнцов – беззаперечна взірець громадянської стійкості духу та мужності. Але й одночасно (для російськомовних українців) своєрідна індульгенція від «печерного націоналізму», «мовнюков», «галичанського рагульства», «тупого х..ляцтва», «вишиватної кастрюлеголовості», «майдаунського хєроєславства».
Він – світоч для всіх прогресивних людей, що з трибуни Європарламенту та на врученні міжнародної премії виголошує промови виключно російською.
Пряма мова: «Андрєй Сахаров, Нельсон Мандела, Вацлав Гавел – я нікогда нє мог прєдставіть, что мойо імя будєт стоять в одном ряду с етімі людьмі…»
Представник культури: режисер, письменник, сценарист, інтелектуал, моральний авторитет, громадянин України…і, ані слова українською! Хіба в кінці стримано-обережне «Слава Україні».
МОВА!!! Та що ж за камінь такий, об який спотикаються майже всі російськомовні патріоти України, багатьом з яких легше загинути, аніж її вивчити?
5 років у полоні!!! П’ЯТЬ!!! Вся країна, увесь світ, як можуть, борються, воюють, проводять акції, знімають ролики… (і ваш покірний слуга в тому ж числі).
І от нарешті ВІН на волі… Вдивляєшся, хвилюєшся, ловиш кожне слово.., але все — російською!!!
«А на х…я? І так поймут…Да какая разніца, на каком язикє гаваріть, єслі я люблю Україну всєм сєрдцєм…»
Знаю. Чули неодноразово від інших… Їх багато. Ледь не пів країни! Прекрасне електоральне поле для тих хто підсвідомо вважає, що Україна — це трошки інакша Росія (Малоросія): задиркувато-емоційна, із смішними чубатими дикунами, шо «балакають по-хохлацкі», як Гоголь писав. Із такою собі провінційно-кітчевою, опереточно-хуторянською культуркою (як у фільмах про гуцулів на «1+1»), що їх не гріх висміяти у «Вечірньому кварталі», аби підняти самооцінку «рускагаварящєму насєлєнію», гламурним б…дям в «красних шапочках» з журналу Космополітен, колишнім регіоналам, донєцкім бізнесменам, сбєжавшім от войни, єврєйскім олігархам, та членам партії Шарія. Пряма мова Олега: «Сєйчас вєдутся какие-то там пєрєговори про пєрєміріє… Путіну вєріть нєльзя. Он нє успокоітся, пока нє поставіт Украіну на колєні. Но ми єму нє дадім!»
Подібні слова «про злочиність путінського режиму» в тих чи інших формах промовляють і російські медійні ліберал-демократи від Каспарова і Макаревича до Собчак і репера «Гнойного'».
Але Путін, як і колективна Росія (включаючи російських лібералів), після відбиття збройної агресії, передусім робитимуть спробу «поставити Україну на коліна» у вже звичний для неї спосіб — шляхом повзучої русифікації, експансією російських ЗМІ та російськомовного ефірного контенту. Про це красномовно свідчить політика нинішнього керівництва країни, гіперактивність проросійьких ЗМІ, зачистка проукраїнського інформаційно-культурного контенту в соцмережах, на радіо та телебаченні, спроби переглянути квоти чи скасувати ‘Закон про мову’.
Я не був зараз настільки стурбований цим питанням, якби не мав власного історичного досвіду початку 90-х, коли Свято Воскресаючого Духу (за Юрієм Андруховичем) перших років Української Незалежності, з настанням епохи Кучми-Табачника-Медведчука було закатане в асфальт подібними, вже добре відпрацьованими КДБ (ФСБ) методами, коли роль суспільних моральних авторитетів в публічному просторі відводилась виключно російськомовним особам, або тим що свідомо відмовились від української ідентичності на користь російської у своїх виступах (піснях, творчості, тощо…бо за це краще платять, та й аудиторія ширша). Вихаркувати нашу «мовну толерантність» згодом прийшлося кров’ю.
Зараз маємо в країні подібну ситуацію.
Гібридна війна в гуманітарній сфері не менш запекла і перемога в ній чи не важливіша за деокупацію Донбасу і повернення Криму, бо без перемоги на ідеологічних фронтах не станеться ані перше, ані друге. Натомість, з нинішньою гібридно-проросійською гуманітарною політикою держави маємо всі шанси й подальших територіальних втрат.
Передбачаю закиди на кшталт: «Тисячі русскоговорящіх украінцев воюют за Украіну, а ви вон штани протіраєтє…» , або «Украінскіє спортсмєни, прославляющіє страну в мірє – поголовно всє русскоговорящіє… нам что іх в мусорку вибросіть?»
Відповідаючи на це питання, я, навіть, не апелюю до практично російськомовного вищого керівництва країни.
Ба навіть більше! Аж ніяк не зазіхаю на права «простого народу» спілкуватися в побуті рідною мовою (язиком).
Але ж ви, Олеже – Митець! Представник гуманітарної сфери та боєць інтелектуального фронту. На вас рівняються, вас цитують, вас обожнюють!
Публічна персона культурного простору (особливо із світовим бекграундом) часом вартує цілої дивізії або армійського корпусу. Як казали давні Османи: ‘Чорнила поета іноді дієвіші за кров тисяч солдатів’.
Росія це прекрасно розуміє, підтримуючи «русскоязичную культуру» в усіх формах її існування. Цього й досі, на жаль, не можна сказати про Україну, де боротьба за національну ідентичність є справою (за визначенням проросійських ЗМІ та їхніх адептів) «жалкой кучкі азабочєнних гарадскіх сумасшедшіх» на кшталт Оксани Забужко, Лариси Ніцой, Юрія Винничука, того ж Андруховича, націков со ‘Свободи’, Яніни Соколовой (вибачайте, друзі, що всіх не згадав))), ну й вашого покірного слуги, який мов мантру повторює наступні слова: За 28 років української Незалежності КОЖЕН з нас мав час визначитися із своєю національною ідентичністю. Немає такої національності «російськомовний українець». Російськомовний українець — це росіянин з українським громадянством – суб’єкт гібридної війни всередині нашої держави.
Нині російська мова в Україні (особливо для людей публічних) аж ніяк не засіб комунікації, а в першу чергу – ДЕКЛАРАЦІЯ своєї належності до того чи іншого національного, культурного-ментального та історичного егрегору.
Дуже б не хотілося, аби «Волю – Сєнцову» не виявився таким саме провальним, інспірованим зовні проектом на кшталт «Надії – волю».
Прискіпливо спостерігаємо… Адже кілька днів тому в Парижі Путін заявив, що продовжуватиме відстоювати права російськомовного населення в України.
Тож мимоволі виходить, що, всі російськомовні українці, маючи спільну з ворогом мову, з Путіним заодно: свідомо чи несвідомо проявить лише час.
«Ворон ворону око не виклює», – свідчить народна приповідка.
Прийде час і росіяни по обидва боки українського кордону домовляться «про мір і братскіє обьятія», бо імперські росіяни Росії і демократичні росіяни України – таки один народ! В такому випадку дісно маємо «громадянську війну». В той час як для українців ця війна, впершу чергу, – НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА!
То хто ти, Олеже Сєнцов? Українець? Росіянин? Російськомовний українець? Чи людина світу з українським паспортом? Проясни, будь-ласка, ситуацію? Окресли позицію «русскоговорящіх патріотов України» з цього питання, а також їхню національну та культурно-ментальну ідентичність.
Зараз багато хто, беручи тебе приклад, каже: «Нє буду учіть мову! Хочу жіть в Украінє Сєнцова – демократічєской, двуязичной Украінє, гдє нєт мєста фашіствующім націкам!» (Але вбивають в Україні чомусь саме за українську).
Так от я – той самий «НАЦИК», якому бажають смерті і знищення майже усі «брати» росіяни та більшість російськомовних українців тут в Україні.
То що будемо робити, друже? Яку Україну будувати? Українську чи російську? Згідно чесної відповіді, либонь, і житимемо: Українці в Україні… Росіяни – у Росії… навіть, якщо вона і буде називатися «ДНР», «ЛНР», Одеська Народна Республіка чи Запорізький автономний округ.
Українська мова єднає українців, зчиняючи в душах росіян відкритий, або прихований опір. Тож давайте єднатися в мові – єдиному справжньому маркері нашої національної ідентичності. Все інше – гібридна війна і гібридні сенси.
Хоча, Олеже, можливо ти маєш з цього приводу іншу думку? Озвуч її будь-ласка! Бо на неї дуже чекають всі ті, хто боровся і вболівав за твоє визволення!
Із нетерпінням чекаю на відповідь. Заздалегідь вдячний. Твій мистецький колега (в минулому російськомовний киянин. Антін Мухарський.
Антін Мухарський / Обозреватель
