Ні, я коли пару днів тому прочитав новину, що Ігорвалеріч ледь не особисто погрожував тренеру якоїсь дитячої баскетбольної команди – тому що його син грав за іншу команду, яка цій програла. Не повірив.
Думав, ну маячня якась – де Ігорвалеріч, який в нас президентів купує, а де дитячий баскетбол.
Але зараз поєдную тут різні історії – і дзвінки в ефір Шустеру, і обшуки в Приваті з метою знайти якісь документи по лінії захисту в Лондонському процесі. І апофеозом оця ескапада у Кварталі.
І можна вже зробити деякі висновки.
В джентльмена істерика. І джентльмен здається добряче бухає.
Ну, тому що тільки з бухих очей таке може здатись дотепним і смішним. А з тверезих вже якось не так виглядає.
А виглядає так, що гарних ходів у джентльмена в цій справі і не залишилось. Ні, можна натиснути на «президента» і повернути собі Приват в Україні, щоб відкликати позов в Лондоні. Купити для цього ще декілька баришевських суддів або спалити ще декілька хат.
Але ж всі все зрозуміють. А після ось цього камінг-ауту взагалі.
Навіть в кримінальному світі, навіть якщо ти відчуваєш моральне право так робити і робиш – глум над терпілою остання справа. Вона ж і тебе самого низводить до цього рівня.
Тому в будь-якому разі – з перемогою чи без, для цього джентльменського клубу, в який Ігорвалеріч так прагне потрапити – він парія. Гнилий і небезпечний божевільний бандос.
Якому ніхто з притомних людей руки не потисне.
Бо руки Ігорвалеріча тепер назавжди – в крові, керосині, а тепер ще й в говні.
Сергей Есипов / Facebook
