вівторок, 16 квітня 2024 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Богдан Буткевич: Не буває випадкових президентів Коли багато хто намагається сказати, що широкомасштабне вторгнення було неминучим саме після вибору Володимира Зеленського – це не зовсім так

Бачу чимало рефлексій в стрічці на дату 31 березня. 5-річчя 31 березня 2019 року.

Що вже не зовсім правильно – бо нинішню епоху слід відраховувати таки від 20 травня 2019. Але най буде.

Кілька моїх міркувань.

1. Коли багато хто намагається сказати, що широкомасштабне вторгнення було неминучим саме після вибору Зеленського – це не зовсім так.

Не думаю, що чи він сам, чи хоч хтось, хто за нього голосував, хотів чи передбачав те, що станеться. Він реально вірив і хотів війну закінчити. В тому сенсі, як він сам це уявляв і казав.

Так само, я відкидаю дурну конспірологію в стилі «оман» про те, що тут хтось напряму хотів здати щось.

2. Проблема в іншому. І вона складніша за банальності в стилі «прийшов агент кремля, за якого проголосували манкурти – от і війна». Ніт.

Суть в тому, що війну дійсно наблизило те, що близько половини населення країни проголосувала в 2019-му за відверту відмову від збройного спротиву і боротьби за свою суб’єктність як нації. Це – реальний факт. І те, що ці люди не розуміли, що вони роблять, нічого ні міняє.

Адже з умовно трьох категорій людей, які в 2019-му віддали свої голоси Зе – а це його ядерна аудиторія «какая разніца», ті, хто був проти Порошенка (дуже строката аудиторія) та відвертої вати – більшість дійсно вірили в те, за що голосували.

У можливість «просто перестать стрелять», «Договориться по середине» тощо. Звичайно, Кремль це сприйняв як чіткий сигнал: українці воювати не хочуть. Значить, треба їх брати тепленькими. А Зе – символ і репрезентант всіх цих людей.

3. А коли це не вийшло через цілий комплекс причин – пуйло це сприйняло як кидок. І від особисто Зеленського – до речі, ми дійсно не знаємо, що в кулуарах обіцяв він москві в тому-таки Парижі в грудны 2019 і символом чого стала поява Єрмака в лютому 2020 р. Цілком допускаю, що були вже досягнуті чіткі домовленості в плані реалізації мінських домовленостей.

Кидок в москві відчули. І від всіх тих людей, які ніби вчора ще проголосували за мир/капітуляцію і поступове перетравлення України – а тут раптом почали хлопати арешту медведчука та антиватним потугам Зе в 2021 році.

І не суть важливо, що ці потуги від Зе, скоріш за все, робилися просто для того, щоб домовитися трохи більше на своїх умовах – а не тому, що Зе тоді вирішив раптом воювати.

Зараз це вже неважливо.

Для кремляді надто складно було уявити всю подвійність мислення українців. Типу – ми проти всього того, що символізувала минула влада, тому голосуємо за нову владу, яка постулює відмову від цього національного курсу. Але як тільки нова влада спробувала це реалізувати – народ цього не дозволив. Ось така шиза)

Тому коли бачу чимало розмов, що, мовляв, Зе винен у війні – це не так.

Винні всі ті, кого він репрезентував і хто голосував за повістку, яка дала підстави кремляді вірити в легкість перемоги. І то – не напряму.

Не отримавши яку в 2019-2021, пуйло і вирішив діяти. Справжній винуватець – ось він, як це не банально.

До речі, остаточним спусковим гачком стала, думаю, зустріч з Байденом. Де той не «подарував» путіну Україну, що той хотів. У відповідь на укладення антикитайського союзу.

Тому повісити все на одного Зе не вийде. Він – дзеркальне відображення половини населення країни взірця 2019-го року.

Не буває випадкових президентів, угу.

ЗИ: Для кінчених, які хочуть написати, що я відбілюю Зе – краще самі забаньтесь. Щоб я не парився кнопку натискати.


Богдан Буткевич / Facebook
Поділіться цим