Мене бісять ці розмови на користь бідних. Мовляв, головна умова мобілізації – соціальна справедливість. Воювати повинні всі – депутати, чиновники, поліціянти, політики, мажори – тоді й ми підемо.
А чого ж ви не пішли воювати два роки тому, у 2014 році, коли на війну пішов добровольцями цвіт нації, і там загинув?.. Чого не кричали про соціальну справедливість?…
Ні, ви «тримали економічний фронт» у теплі й затишку, вірили в ЗСУ, і вам діла не було до того, що сини Порошенка чи Данілова – залежно від того, чиї ви будете – не сидять на передовій.
А тут глянь – заговорили про «соціальну справедливість», стали лякати «соціальним вибухом». Чого раніше мовчали, коли за вас помирали інші?
Для вас «справедливість» – це все погане, що вас не стосується, і все хороше, що ви хочете мати. Підвищення зарплат і пенсій – соціальна справедливість. Більше податків на війну – соціальна несправедливість. Підтримувати армію вдома біля телевізора – соціальна справедливість. Йти воювати самому – соціальна несправедливість.
Для вас «справедливість» – це добрий цар, який обіцяє соціальні подачки. Учора це міг бути Порошенко, сьогодні Зеленський, завтра – путін. Не має значення хто, якщо час життя минає між телевизором, тягнучкою на роботу, алкогольними турами в Туреччину й аптекою.
Ви раби і діти рабів, вихованих в імперії, і готових повернутися в імперію, аби не воювати. У вас немає дому, ви не хочете мати прав і не берете на себе відповідальність. Кочове плем’я люмпен-пролетаріату, що осіло в офісний планктон, жуючий жуйку соціальних мереж.
Але воювати все одно доведеться. Якщо не за свій дім, за своїх дітей, за свою гідність, то за росію-матінку. Вибір за вами.
Юрій Касьянов / Facebook
