В історії вже були випадки, коли викликали посла і вручали ноту, а насправді збиралися нападати самі. Згадайте, як Москва у листопаді 1939 року викликала посла Фінляндії у зв’язку з Майнільським інцидентом (провокацією). Тобто це загальна практика диктаторських режимів: коли вони збираються робити якийсь крок, то влаштовують театр, димову завісу із нотою послу. Думаю, що пан Ігор Кизима це зрозумів. Я тільки уявляю, яка відбулася розмова між ним і тією особою, хто вручав йому ноту.
А зупинив Білорусь від вступу у війну вчорашній провал з ракетно-бомбовими атаками РФ. Невдалість цих атак вчергове показала безпомічність Росії у цій війні. І всі ці розповіді про високоточну зброю, м’ясника Сергія Суровікіна виявилися черговим блефом. Тому вчора, 10 жовтня, і не було ухвалене рішення про вступ Білорусі у війну, й почалося відповзання назад. Не випадково з’явився указ про чергову перевірку боєготовності. А курок вже було зведено, і рушниця мала вистрілити. Однак сталося те, що сталося. Ракети потрапили не в ті місця здебільшого, а добра їхня половина була просто збита. В результаті стало очевидним, що все те, чим так хвалилися кремлівський фюрер і його бандюгани не є аргументом.
Наголошу, що не сам Лукашенко відповз. Кремль змінив плани, бо зрозумів, що та підготовка перед атакою є абсолютно невдалою. Тому вони зупинити процес. Бо справді все було готово для того, щоб вступ Білорусі у війну відбувся.
А вже сьогодні, 11 жовтня, лідерка білоруської опозиції Світлана Тіхановська запропонувала президенту України Володимиру Зеленському «збудувати альянс з демократичною Білоруссю». Як трактувати її пропозицію та реагувати на неї?
Очевидно, що ситуація у стосунках України та білоруської влади, України та білоруського народу, України та політичних білоруських лідерів треба бути організованим і максимально точним. Не можна між ними ставити знак рівності й робити якісь висновки.
Білоруський народ потребує допомоги України і Європи. І на останніх виборах обрав Світлану Тіхановську своїм лідером, що потребує дипломатично виваженого ставлення до неї. Те, що при владі зараз у Білорусі перебуває диктатор, який знущається над народом і проводить згубну для народу зовнішню політику, не означає, що у цьому винуватий білоруський народ і білоруська держава. Це означає, що є коло осіб, які захопили владу. Дуже важко білоруси знаходять відповіді на складний поріг проблем, з яким вони стикаються упродовж майже 30 років. Тіхановська шукає відповіді на всі ці складі питання настільки, наскільки дозволяє її невеликий досвід політичної боротьби і ще менший досвід дипломатичної діяльності, стосунків із маститими європейськими політичними школами, політиками. Але Тіхановська потребує допомоги тих, хто бачить Білорусь у колі цивілізованих народів.
Український політикум має добре засвоїти істину: Білорусь як держава не може відбутися без повноцінної, незалежної, демократичної України, Польщі, Литви. Але точно так само Україна, Польща і Литва, інші країни Балтії, Німеччина, не зможуть почуватися у безпеці, поки Білорусь не буде цивілізованою європейською державою.
Треба розуміти, на якому історичному етапі ми всі живемо. Зараз іде битва в Україні за свободу і майбутнє українців, поляків, литовців, білорусів і всієї Європи. І кожен у цій ситуації повинен робити те, що може. Найгірше у цій ситуації допускати між собою зайві дискусії.
Такого ж підходу потребує і білоруська опозиція. Зараз ситуація така, що треба іти один одному назустріч, треба допомагати.
Може бути, що українська влада не зверне належну увагу на цю пропозиції Світлани Тіхановської. За час своєї роботи я дуже часто помічав, як у коридорах української влади легковажили міжнародними стосунками: то не подобався посол, то якісь посадові особи, то якісь висловлювання, то ігнорувалися якісь зустрічі. Але у міжнародних відносинах немає дрібниць. Тут працює простий принцип: осилить дорогу той, хто йде. Україна дуже добре показала, що вона може — здатність протистояти московській орді. Це серйозна вартість нашої ролі і функції в Центральній Європі і у світовому цивілізованому товаристві. І цим не можна легковажити. Бо коли білоруси звертаються до українців, то це означає, що вони розуміють, яку роль відіграє зараз Україна. Тому вони просять у нас допомоги. Відмахуватися у такій ситуації означає применшувати свою роль і значення. Це означає відмовлятися від своєї лідерської ролі, від ролі партнера великих, середніх і малих держав у світі, які потерпіли поразку у боротьбі за демократію і цивілізоване життя.
Роман Безсмертний / nv.ua
