Причому дивно, що цю історію сценаристи «95 кварталу» вигадали самі. Самі поставили Порошенка на черговий «броньовик» – начебто забули, що з кабінетного на вуличного політика майбутній президент України перетворився саме завдяки подіям на Банковій 1 грудня 2013 року. Які безумці!
Міфологізаторам Жовтневого перевороту довелося вигадувати обставини повернення до Росії Володимира Леніна, шукати броньовик, з якого нібито виступав вождь більшовиків на Фінляндському вокзалі та перетворювати машину на музей революції. Що ж, тоді не було телебачення – можна було вигадувати на ходу. І сьогодні, після краху комунізму, ми маємо великі сумніви, що все відбувалося саме так.
Але Порошенко повертається до України у прямому ефірі. Ні, не виправдалися розрахунки тих, хто вважав, що він не повернеться – я не сумніваюся, що «слуги» вчинили б саме так, інакше заради чого всі ці безглузді люди кочовряжаться, як раби на галерах? Не виправдалися розрахунки тих, хто вважав, що він почне негайно домовлятися із Зеленським та з тими, хто диктує президентові лінію поведінки. Не виправдалися розрахунки тих, хто вважав, що українцям абсолютно наплювати на те, що в їхню країну повертається «виборче правосуддя» часів Януковича – тільки Януковича в огидному ковпаку блазня.
Я розумію, із чим пов’язані розрахунки цих людей, якщо серйозно. Вони бачать перед собою Порошенка зразка до 2013 року і не розуміють, що Майдан і президентство перетворили колишнього главу держави на політика, якому буквально нікуди відступати. Який виявився заручником свого образу та своєї ролі в історії. І власної відповідальності перед цим, якщо завгодно. Порошенко змушений мислити та діяти у категоріях, які просто не доступні ані Зеленському, ані Коломойському, ані соратникам Зеленського, ані прихильникам Зеленського. І не тільки через дурість – Коломойський якраз хитрий і не дурний. А через політичну відсталість. Порошенкові вдалося стати політиком. Коломойський залишився «червоним піджаком» із 90-х. Зеленський і десятиліття потому так і залишиться самодіяльним жартівником, на які посади його не обирай.
Тому популіст та олігарх просто приречені програти, щоб вони не робили. По-перше, вони самі перетворюють Порошенка на безальтернативного лідера демократичної опозиції та прокладають йому дорогу до повернення до влади. Можливо, хтось у оточенні Зеленського – а раптом навіть сам Коломойський – робить це спеціально. По-друге, Зеленський не має прихильників від слова «взагалі». Кількість тих, хто за нього проголосував – і навіть проголосує ще, безумців чимало – не має значення. Це «диванна» армія, яка з обуренням стежитиме за крахом свого улюбленця як за черговою серією «95 кварталу». Вони ніколи не зрозуміють, що їхній кумир – жива людина, а політика їх не цікавить, вони у ній нічого не розуміють, як і у власних життях. По-третє, тим із них, хто готовий підтримати кумира за гроші, не заплатять. Якщо Янукович не дуже хотів платити, то Коломойський і поготів – для нього набагато дешевше буде просто домовитися. Отже, подальший розвиток подій в українській внутрішній політиці та в долі популістського режиму більш-менш передбачуваний: крах, крах, крах.
Огидно інше: що всю цю мерзенну виставу Зеленський з оточенням затіяли саме тоді, коли нашій країні загрожує смертельна небезпека. Коли ми маємо думати про національну єдність, а не про перспективи влади та можливості Порошенка. Коли влада та демократична опозиція мають працювати разом заради країни. І саме у цей час ми повинні стежити за тим, як Коломойський задовольняє свою спрагу помсти, а Зеленський – свої комплекси Лжедимитрія.
Це гірше ніж помилка. Це зрада.
Віталій Портников / Еспресо
