Президент вирішив обійтися без судової системи взагалі. В цьому є як великі плюси (швидкі рішення, які поки що подобаються частині виборців), так і дуже серйозні загрози (у разі відкату назад – швидке, лавиноподібне повернення проросійських політиків).
Для того, щоб зрозуміти, що насправді відбувається в нашій санкційній політиці, потрібно дати відповідь на низку важливих питань, відійшовши від нашого улюбленого «подобається – не подобається». Отже, які це питання?
Яка головна мотивація Зеленського ввести санкції проти Медведчука?
Відповідь тут дуже проста – перевибори, довести, що Порошенко є союзником Медведчука і бажання стати головним другом США. Зеленський хоче зіграти в гру: єдиний ефективний прозахідний кандидат проти єдиного проросійського кандидата Юрія Бойка.
Як я вже раніше писав план Банкової дуже простий: 24 серпня оголошується про зміни до Конституції (зменшення депутатів до 300), далі ця конституція виноситься на референдум і перевибори у 2022 році. Правда, це лише в теорії все так легко. В реальності – ситуація буде набагато складніша, особливо зважаючи на неймовірну слабкість інституцій та, що більш важливо, відсутність консенсусу олігархів (як мінімум Коломойський поки не дав згоди на таку історію). Власне, весь цей план можливий лише за умови консенсусу олігархів.
Чи справді санкції Зеленського є антиросійськими?
Безумовно, ні. Він не працює проти РФ, його фокус – це Медведчук. Згідно з соціологією, президентський рейтинг Медведчука становить 6% (соціологію зробив Український інститут майбутнього). І, судячи з усього, це, практично, його максимум. Щобільше, ні для кого не секрет, що між Медведчуком і Льовочкіним-Бойко давно пробігла чорна кішка, але розлучитися їм не давав і не дає Кремль.
Водночас у Зеленського склалися дуже позитивні стосунки з Льовочкіним, а зустріч президента зі скандальним Кацубою (сім’я якого нібито причетна до фінансування Шарія і до «вишок Бойка») лише підтверджує одну річ – Зеленський грає проти Медведчука, але підтримує тісні стосунки з Льовочкіним-Бойком.
Зеленський не грає проти Росії, в його грі геополітика – перебуває на периферії. І це треба чітко розуміти, коли ми робимо аналіз всіх дій.
Чи є судова перспектива в справах Медведчука, Козака і Шарія?
Так питання взагалі не ставиться. Санкції вводяться на три роки (до кінця каденції Зеленського) і в Офісі президента вважають, що цього достатньо. Суди тут не потрібні. Це політико-правове рішення.
Якою буде реакція росіян?
Зараз у росіян ключове завдання підняти ставки перед початком переговорів з новою адміністрацією Білого дому з однієї сторони, а з іншої – виграти осінні вибори в Держдуму максимально чесно і прозоро. Українська карта в цій історії лише одна – загострення на фронті. Але це одна з козирних карт і її будуть використовувати тоді, коли черга дійде до козирів. Тому нам потрібно готуватися до загострення, хоча й спрогнозувати, коли воно настане, поки дуже складно.
Чи погоджена вся ця гра з Держдепом?
Судячи з усього, ні. Це наша імпровізація, яка має показати Байдену, що є наміри зіграти в проамериканську гру. Але, якою має бути ця гра, вирішуватимуть по ходу п’єси. Поки це спроба привернути до себе увагу.
Якими будуть подальші дії Зеленського?
Щодо Медведчука він зробив практично все, що міг зробити. Олігархат злякається лише за умови більш жорстких дій, але поки ми їх навряд чи побачимо. Очевидно, всі найближчі рішення РНБО будуть направлені на створення скандалів навколо колишніх дій Петра Порошенка, перш за все, у військовій сфері.
Однак треба розуміти, що вся ця історія без реальних дій влади пов’язаних із боротьбою з корупцією, підвищенням рівня компетентності влади і створенням загальноукраїнського порядку денного, яка дозволила б українцям отримати почуття гордості – приречена на тупцяння на місці.
Вадим Денисенко / Facebook
