Трохи застуджений, трохи захеканий Зеленський забіг на брифінг, щоб озвучити, на жаль, не надто ефективні і сприятливі для його іміджу меседжі: «Я …дуже просив президента РФ вплинути терміново сьогодні на те, щоби та сторона просто припинила ці дії – це не іграшки». З боку Путіна закономірно жорстко відреагували на тон прохача: «Президент Росії підкреслив, що для деескалації конфлікту необхідно, перш за все, ВИКЛЮЧИТИ ПОДАЛЬШІ ОБСТРІЛИ УКРАЇНСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ДОНБАСУ, ЩО ПРИЗВОДЯТЬ ДО ЖЕРТВ СЕРЕД МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ».
Тобто, якщо припустити, що з боку Зеленського розраховували на більшу поступливість Кремля при демонстрації максимально компромісної позиції (з наголосом на прагненні миру – а не на відновленні суверенітету над територіями, виведенні російських регулярів і іррегулярів, репарації від російської сторони за все знищене, зруйноване, вивезені виробництва, виведені з користування через замінованість землі тощо), – ці розрахунки прогнозовано не виправдались.
Цей шлях Україна вже проходила за попередньої президентської каденції: Порошенко теж сподівався на досягнення компромісів і на мир за сприяння міжнародних посередників. І його сподівання теж провалились, бо будувались на хибному переконанні «миру хочуть всі – просто неможливо не хотіти миру». Росія – не хоче. Порошенко цей факт визнав, хоча й не одразу. Тепер цей же факт мусить визнати Зеленський.
Фундаментом політики і цього президента рано чи дуже рано стане впевненість, що мир потрібен тільки Україні – Європі й світу, загалом, фіолетово, вони знайдуть свою вигоду в кожній ситуації, а Росії дуже потрібна війна. Бо ну отакі реалії. І Зеленському доведеться змиритись з ізраїльським варіантом щоденної війни на тлі цілком тривіальних мирних задач – розвитку економіки, соціальної сфери, захисту екології, розвитку туризму…
Бо поки Україна не має ресурсів для перемоги. Зеленський не має можливості для капітуляції: бо це означатиме масштабні економічні втрати його партнерів. Росія не відведе війська і не допустить миру. Лишається тільки постійно жевріюче збройне протистояння.
Зеленський цього не хотів, він досі активно заперечує безальтернативність воєнних дій і дуже хоче миру чи хоч надійного перемир’я. Але реалії і інтереси Росії просто не передбачають такого варіанту. І Зеленський як президент країни з меншим ресурсом змушений буде прийняти реальність, нав’язувану президентом країни з більшим ресурсом. Тобто, прийняти реальність війни.
Олексій Голобуцький / Telegram
