вівторок, 21 травня 2024 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Допомога від США – не панацея: Чи має Україна стратегію до кінця війни «Ми не думаємо про наступний рік», – зробивши таку заяву в інтерв'ю американському каналу, Володимир Зеленський здивував багатьох

Схоже, невдовзі ми нарешті дочекаємося добрих новин із Вашингтона. Разом із ними прийде надія, що тепер смуга невдач скінчиться і розпочнеться світла смуга. Хотілося б, щоб нові можливості були використані з максимальною ефективністю. Не лише для вирішення тактичних завдань, а й для знаходження відповіді на стратегічні виклики.

«Нам треба жити завтрашнім днем»

Днями американські телеглядачі дізналися, що українська влада не мислить стратегічно, а думає лише про завтрашній день. І розповів про це сам Володимир Зеленський в інтерв’ю американському телеканалу PBS.

«Ми б’ємося. Ми не думаємо про наступний рік. Ми думаємо про завтра. Наші цілі більше про реальне життя. Нам потрібно жити завтрашнім днем. Що відбудеться наступного року? Ну, чесно кажучи, ніхто не знає», — сказав він.

Говорити таке та ще й міжнародній аудиторії — як мінімум спірно. При тому, що війна майже точно не закінчиться 2024-го і навряд чи закінчиться 2025-го. Тож відповідальна влада повинна мати стратегічне мислення та будувати плани хоча б на три роки, а не реагувати у стилі «дожити до завтра».

А виклики є, і вони не смішні. Зрозуміло, що перед ворогом також стоять виклики. Однак, сумнівно, що Путін не шукає на них відповіді.

Що робити з переговорами

Один із головних викликів — за яким (і за чиїм) сценарієм йтимуть переговори про завершення війни. Це питання цікавить усіх наших західних партнерів, і воно, звісно, прозвучало і в ефірі PBS.

«Росія зараз перевершує вас за чисельністю та озброєнням, і вони вірять, що зможуть пережити вас і увагу Заходу. Чи не час подумати про переговори щодо врегулювання?» — запитала ведуча PBS NewsHour Амна Наваз, яка приїхала заради цього інтерв’ю до Києва.

Зеленський відповів стандартними фразами, які неодноразово звучали в українському телеефірі: «Ми запропонували світу формулу миру. Наразі вже є перші кроки з конкретикою. У середині червня у Швейцарії пройде мирний саміт, і там ми підготуємо та розробимо план припинення цієї війни. Цей саміт пройде без Росії, щоби Росія не заблокувала цей план».

Для нас це вже звичні фрази, але для американської аудиторії вони звучать як одкровення. Одкровення про те, що ми не маємо працездатного стратегічного плану. А є лише ідея у червні розробити план та запропонувати його Путіну. Що буде потім, коли Путін відкине цей план, американські телеглядачі не почули — і ми теж не знаємо відповіді.

Амна Наваз спробувала ще раз: «Якщо ви не почнете переговори зараз, чи не погіршаться умови?»

«Я готовий зараз вести переговори з вами чи з такими людьми, які справді хочуть миру, розумієте?» — відповів Зеленський. І далі він поділився із співрозмовницею планами Путіна: «Усі їхні наративи, документи нашої розвідки, те, про що вони дискутують, ми маємо від нашої розвідки. У нас це зі Сполучених Штатів. Вони знають все однаково. Тому ми розуміємо, що він не готовий ні до яких переговорів. Він не хоче. Він не зацікавлений. Для нього це не перемога. Йому потрібна перемога. І для нього перемога — це знищити Україну».

Якщо дивитися на ситуацію тверезими очима, то це називається віддати ініціативу ворогові: нехай Путін розробляє сценарій закінчення війни, а ми не будемо, ми так далеко не заглядаємо.

Тим часом, сценарій Путіна може бути не таким, який озвучив Зеленський. Наприклад, Путін може якщо не за півроку, то восени 2025 року зупинитися і сказати: «На цих рубежах ми окопуємося, це тепер кордони РФ, і якщо Україна не обстрілюватиме нашу територію, то ми не обстрілюватимемо у відповідь». Після чого вся глобальна пропагандистська машина Москви (і Пекіна теж, і всього БРІКС) навіюватиме землянам, що війна не закінчується лише тому, що цього не хоче Україна.

Якщо ми хочемо уникнути путінських сценаріїв, то треба мати свій український стратегічний план, бажано багатоваріантний. Потрібно залучати до нього друзів та нав’язувати його ворогові.

Цей план обов’язково має включати чіткі меседжі американським і європейським (та й українським) телеглядачам щодо нашої подальшої стратегії, включаючи і стратегію на переговорах. Це може мати ключове значення для продовження військової та фінансової допомоги.

Що робити з демобілізацією

Також є ціла низка внутрішніх стратегічних викликів. Наприклад, останніми місяцями було дуже багато суперечок навколо демобілізації. Причому верховний головнокомандувач Володимир Зеленський та головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський говорили одне, а члени команди Зеленського озвучують зовсім інше. Це вірна ознака того, що ніякого стратегічного бачення проблеми немає, а є шарахання з боку в бік.

Нагадаємо, Зеленський три місяці тому наголошував: «Питання мобілізації — насамперед, це питання справедливості. Тому що є люди, які з першого дня на війні. Вони заслуговують на справедливість, що їх замінять інші». Генерал Сирський запропонував розробити окремий законопроект щодо цієї теми.

«Готуватися цей законопроект буде спільно з Міністерством оборони, а також представниками Генштабу. Він уже в роботі, і найближчими місяцями з’явиться версія, яка потім потрапить до парламенту», — повідомив в ефірі телемарафону 13 квітня речник Міноборони Дмитро Лазуткін.

Проте «слуги народу» із профільного комітету парламенту (з питань нацбезпеки, оборони та розвідки) заявляють протилежне. Так, член комітету Федір Вениславський заявив, що до закінчення війни ніякої демобілізації бути не може. Заступник голови комітету Мар’яна Безуглая на питання, коли ж буде створено новий закон, відповіла: «Думаю, ніколи, поки не завершиться воєнний стан».

Такі розбіжності всередині владної команди не лише деморалізують армію. Вони фактично сприяють зриву мобілізації, бо люди чують від «слуг народу», що мобілізація — це «квиток в один кінець».

А які настрої в армії будуть за рік і за два роки, якщо ніякої демобілізації не буде? І яка довіра буде до військово-політичного керівництва, якщо замість обіцяної справедливості переможе несправедливість?

Така ситуація — це наслідок відсутності стратегічного мислення. Банкова мала один план: вже навесні 2023 року пити каву на набережній Ялти і незабаром святкувати перемогу. Але цей план зірвався ще рік тому. Давно вже час виробити стратегічні рішення: скільки потрібно мобілізувати 2024 року, щоб 2025-го можна було поетапно демобілізувати тих, хто відвоює три роки.

Що робити бізнесу

Не розповідатимемо, як важливо, щоб під час війни працювала економіка. Якби Банкова мала стратегічне мислення, вона перша постаралася б переконати будь-який бізнес, який працює в Україні (український, європейський, американський), що вона зараз думає лише про перемогу над Росією. І вона перша постаралася забезпечити незалежність Бюро економічної безпеки, щоб не було приводів звинувачувати владу в бажанні кошмарити і доїти бізнес.

Натомість бізнес бачить, що влада з маніакальною завзятістю намагається зберегти контроль над БЕБ, пропихаючи через парламент урядовий законопроект №10439, який не влаштовує ані бізнес в Україні, ані західних партнерів. 9 квітня Верховна Рада отримала і 11 квітня ухвалила у першому читанні доопрацьовану редакцію проекту, в якій було враховано частину зауважень бізнесу. Однак, як наголошується в спільному зверненні Європейської Бізнес Асоціації та ще 17 бізнес-спільнот, залишилися неврахованими важливі пропозиції, що ставить під загрозу перезавантаження БЕБ. На думку бізнесу, відмова врахувати ці пропозиції «несе значний ризик збереження кадрів, які не відповідають принципам доброчесності, та повторного невдалого запуску роботи БЕБ».

Замість стратегічного мислення влада демонструє бажання мати швидку вигоду — корупційну, політичну чи ще якусь. «Ми не думаємо про наступний рік. Ми думаємо про завтра» — може, це девіз?

Що робити з виборами

Уявімо, що війна триватиме ще три роки. Це означає ще три роки правління нинішньої Верховної Ради та Зеленського? Довіра до Ради давно впала, довіра до Зеленського падає з кожним кварталом. Поки що більшість українців проти виборів під час війни, але сумнівно, що так буде і через рік, і через два.

Якби на Банковій було стратегічне мислення, то ще рік тому було б подано подання до Конституційного суду з питання, чи вимагає і чи допускає Конституція виборів народних депутатів та президента під час воєнного стану. Це заздалегідь знешкодило б усі ворожі ІПСО щодо нібито нелегітимності української влади через непроведення виборів. Ті, хто відрадив Зеленському звертатися до КСУ, фактично підіграли російським ІПСО.

Влітку та восени минулого року президент Володимир Зеленський, керівник його офісу Андрій Єрмак, спікер парламенту Руслан Стефанчук неодноразово заявляли, що вибори під час війни можливі і не суперечитимуть Конституції. Однак зараз від представників влади чути протилежні заяви — мовляв, вибори були б неконституційними (хоча рішення КСУ про це немає) та незаконними (хоча Рада будь-якої миті може змінити закон, якщо Банкова захоче).

Це говорить про те, що стратегічне мислення на Банковій не з’явилося. Інакше представники влади говорили б не про те, що вибори є незаконними чи неконституційними, а лише про волю народу. Наприклад, так: «Шановні українці, ми не проводимо вибори, бо ви їх не хочете, а коли захочете — проведемо».

Під час війни особливо треба бути дорослими та чесними перед народом. І народ оцінив би чесність та дорослість влади.

На завершення зазначимо, що відсутність стратегічного мислення — це не про одного Зеленського, а насамперед про його команду. Якщо команда оновиться і продемонструє здатність думати не лише про завтра, а й хоча б про наступний рік, тоді, ймовірно, українці матимуть більше підстав для оптимізму та менше потреби обрати собі кращу владу.


Юрій Вишневський / Ділова столиця
Поділіться цим