Голова моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матільда Богнер 24 березня представила дві нові доповіді: щодо поводження з військовополоненими і щодо ситуації з правами людини в Україні загалом. Відповідальність за продовження порушень вона поклала на «обидві сторони конфлікту».
Зі слів самих росіян. Про що йдеться у доповідях моніторингової місії ООН
«Жорстокість і масштабний вплив на цивільне населення, які ми спостерігали протягом останнього року, триватимуть, якщо обидві сторони конфлікту не забезпечать повне дотримання міжнародного гуманітарного права», — сказала представниця Організації об’єднаних націй. Серед іншого у доповідях йдеться про «довільну страту» 25 російських військовополонених і осіб, які припинили участь у військових діях, що буцімто були вчинені ЗСУ. «Часто це відбувалося одразу після захоплення в полон на полі бою», — повідомляється у доповіді.
Про які «довільні страти» йдеться? Знаходимо у доповіді свідчення, отримані з відкритих джерел та інтерв’ю вцілілих окупантів. Так, за даними монітористів ООН, у березні минулого року на Луганщині українські військові оточили «членів афілійованих з росією збройних груп, які лежали на землі після артилерійського обстрілу, деякі, можливо, були мертві або поранені, їм сказали здатися. Це зробили лише деякі військовополонені. Ті, з ким проводили співбесіду, почули декілька пострілів, а один український військовослужбовець сказав: «Інакше вони б більше постраждали». На момент інтерв’ю вцілілі військовополонені не бачили інших членів своєї групи», — сказано в доповіді. Про який саме інцидент мова, сказати складно. Доповідачі також не уточнюють кількість начебто загиблих тоді окупантів. Однак, можна припустити, що йдеться про оприлюднене у листопаді відео, дата та місце зйомки якого тоді не уточнювалися. Точніше, частину відео, зручну для російської пропаганди. Український омбудсмен Дмитро Лубінець пояснював: ворог інсценував здачу у полон на Луганщині. Окупанти вчинили акт віроломства, відкривши вогонь по українських військових. Лубінець наголосив, що у такому випадку російські військовослужбовці не можуть вважатися військовополоненим, оскільки вони ведуть бій і вчиняють віроломство. Пояснення української сторони у доповіді ООН, як бачимо, не враховано. Хоча згадується це відео, вказане точне місце подій, припускається кількість вбитих.
Ще один інцидент, пишуть доповідачі, мав місце у березні 2022 року у Новій Басані на Чернігівщині. Вони запевняють, що під час відвідин цього населеного пункту змогли підтвердити вбивства принаймні семи російських військовополонених. В ООН вітають зобов’язання Генпрокуратури України провести розслідування звинувачень у жорстокому поводженні з військовополоненими, однак шкодують про відсутність значного просування у цих розслідуваннях. Також у доповіді міститься перелік задокументованих випадків начебто застосування тортур до російських полонених, їх грабунку. Зі слів самих російських військовополонених. Тобто, ці свідчення можна вважати сумнівним доказом. Наскільки правдивими є ті місця у доповіді, де йдеться про розстріли російських полонених? Звернемося до методології моніторингу. Дослідники отримали інформацію під час інтерв’ю, вона була перехресно перевірена та підтверджена на місці або у місцях інтернування, використовувалися офіційні записи, інформація з відкритих джерел, судові документи та інші матеріали, оцінені як достовірні та надійні. Коли ж підтвердити інформацію не вдалося, висновки робилися завдяки стандарту «є розумні підстави вважати». Більш зрозумілим для нас виглядає термін правдоподібно.
Ця методологія обкатана роками і використовується щодо всіх конфліктів. Ми хочемо, щоб на рівні ООН нарешті побачили різницю між війною, яку веде росія проти України, та іншими війнами. Проте оонівські правозахисники віддають перевагу старим лекалам, в яких під час військових конфліктів винні всі сторони.
Amnesty International, Human Rights Watch, доповіді від імені ООН. Чим вони небезпечні для України
Частково відповідь на це питання вже дана — міжнародні інституції діють за існуючими правилами і діятимуть за ними далі, поки ці правила не змінять. А міняти їх в ООН не поспішають. Depo.ua свого часу пояснював, чому керівництво Організації об’єднаних націй страшиться реформ. І які проблеми у зв’язку з цим чекають на Україну в разі, коли нарешті почнуться давно обіцяні засідання міжнародного трибуналу.
Коротко, хто така Матільда Богнер — та, що оприлюднила доповідь. До кар’єри в ООН, яка розпочалася у далекому 2006 році, працювала адвокатом у кримінальних справах в Австралії. Очолювала регіональні представництва управління Верховного Комісара ООН з прав людини в Центральній Азії, Тихоокеанському регіоні та Південно-Східній Азії, очолювала відділ прав людини, перехідного правосуддя та верховенства права місії ООН з підтримки в Лівії. Перед прибуттям до України — головна радниця ООН з прав людини в Білорусі. Тобто, Богнер — досвідчена бюрократка, а не прихильниця кремля. Однак висновки монітористів ООН активно підхопила російська пропаганда.
В українському МЗС у відповідь на висновки моніторингової місії ООН назвали неприйнятним покладати відповідальність на жертву агресії. Там наголосили: відповідно до Статуту ООН, Україна має право на самозахист. З цими висновками погодяться всі українці. Більш різким в оцінках був омбудсмен Лубінець. Він вимагає від авторів доповіді доказів страт російських полонених. «Дивно, що під час неодноразових особистих зустрічей з головою місії Матільдою Богнер та постійною координаторкою системи ООН в Україні Деніз Браун жодного разу ними не було порушено питання поводження з російськими військовополоненими. До того ж, хотілося б почути беззаперечні факти та аргументи, на яких ґрунтуються висновки місії стосовно ймовірних порушень з боку української сторони», — наголосив Лубінець.
Шалена критика звіту Богнер нагадала низку скандалів, спричинених звітами чи заявами міжнародних правозахисних організацій. У серпні минулого року Amnesty International ошелешила висновками, що українські військові у спробі відбити російське вторгнення наражають на небезпеку цивільне населення, створюючи бази та розміщуючи озброєння в житлових районах, у тому числі школах і лікарнях. На тлі скандалу пішла у відставку очільниця українського відділення організації Оксана Покальчук. Під тиском громадської думки в Amnesty International навіть пообіцяли переглянути свій звіт. Та це вже не мало жодного сенсу, бо справа була вже зроблена – російська пропаганда тріумфувала. Ще тоді міжнародні правозахисні організації закликали бути обережними в оцінках, адже мова йде про повномасштабну агресію росії проти України, а не про якийсь локальний конфлікт, який можна оцінювати за прийнятими раніше стандартами. Проте заклики не були почуті.
Наступним став гучний скандал, в який втрапив Червоний хрест. Після звірячого вбивства росіянами український полонених, яких утримували в Оленівці, у Червоному хресті заявили, що не гарантували безпеку нашим військовим, евакуйованим із Маріуполя. Доступу до них не мали, бо їм його не надали бойовики «ДНР». Простіше кажучи, безпорадно вмили руки. Це викликало хвилю обурення в Україні, проте в ООН у зв’язку з трагедією в Оленівці лише висловлювали глибоке занепокоєння.
Досить помітним був і січневий звіт міжнародної організації Human Rights Watch (HRW), де містилося припущення, що українська армія використовувала протипіхотні міни ПФМ-1 («міни-пелюстки») під Ізюмом. Українські правозахисники заявили, що доповідь HRW підживлює російську пропаганду та підриває суспільну підтримку військової допомоги Україні з боку західних урядів. Наш МЗС на заяву Human Rights Watch відреагував, до речі, доволі стримано, наголосивши, що Україна свої зобов’язання щодо обмеження і заборони мін виконує. Чого не скажеш про росію. Важливий момент уточнив тоді омбудсмен Лубінець: ще у 2018 році Україна зверталася до ООН, що не може повністю гарантувати виконання Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення у зв’язку з війною.
Зовсім свіжий приклад – голова незалежної слідчої комісії ООН Ерік Мьосе не побачив у діях російських агресорів в Україні геноциду. Цей пан своєю заявою виконав роль корисного ідіота для кремлівської пропаганди, адже у звіті очолюваної ним комісії нема твердження, що російські окупанти не скоювали в Україні актів геноциду. У звіті перелічено багато задокументованих злочинів агресора, він стане одним із важливих джерел для Міжнародного кримінального суду (МКС), але кваліфікація цих злочинів МКС залежатиме не від необережно кинутої фрази паном Мьосе, а від наведених доказів у суді.
Наразі досі обговорюється формат такого суду. У згаданому звіті слідчої комісії ООН, до речі, міститься рекомендація стосовно цього. Зокрема, пропонується наділити МКС юрисдикцією щодо злочину агресії росії проти України, як зараз в його юрисдикції воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.
Повернемося до скандалу з доповіддю Богнер. Відразу після ордеру на арешт путіна, виписаного МКС у Гаазі, у нас знову почалися розмови про необхідність ратифікації Україною Римського статуту. Depo.ua уважно проаналізував усі «за» і «проти». Доповідь моніторингової місії ООН з прав людини укріпила позиції тих, хто проти ратифікації Римського статуту. Логіка тут очевидна: українські оборонці не повинні стати об’єктами кримінального переслідування. Це по-перше. А по-друге, хоча росія й заявляє, що на неї не поширюється дія міжнародного права, зокрема, рішення МКС, очевидним є те, що вона готується захищати себе в судах та на всіх можливих медіа-майданчиках. Звіти міжнародних правозахисних організацій, доповіді оонівських структур стануть для них важливими складовими захисту. Як бачимо, окремі правозахисні інституції не хочуть порахувати свої дії хоча б на кілька кроків уперед. Регулярне повторення скандалів свідчить, що заподіяти цьому ми не можемо. То ж нашим юристам, які представлятимуть державу у міжнародних судах, та нашим дипломатам потрібно готуватися до того, щоб не дати росії жодного шансу перевернути все з ніг на голову.
Юрій Васильченко / Depo.ua
