Отже, Джо Байден повністю обіграв російського диктатора Владіміра Путіна на медійному полі. З очевидних причин засекречений (хоча Москву все ж заздалегідь поставили до відома) візит американського президента до Києва – перший за останні 15 років – викликав справжній фурор серед українців і світових медіа. Байден пробув в українській столиці лише п’ять годин і поїхав до Польщі, але цього виявилося достатньо, щоб буквально принизити Путіна. Це визнають навіть російські пропагандисти.
За інформацією Politico, помічники Байдена дійсно розглядали варіант організації максимально таємної поїздки до України, проте дійшли висновку, і переконували в цьому президента, що «загроза безпеці» йому або ж Україні того «не варта». Проте останнє слово все одно залишається за президентом. І, вже можна констатувати, що рішення він прийняв дійсно вельми вдале і в площині зовнішньополітичних, і внутрішньополітичних дивідендів.
А тепер по суті.
Загалом результати візиту президента США можна розділити на дві частини – символічну та практичну. Хоча, насправді, і практична частина теж вся просякнута символізмом.
Сам по собі факт візиту свідчить про те, що Київ є достатньо безпечним для перебування американського президента. Зокрема, завдяки системам ППО та ПРО, наданим коаліцією союзників під проводом США. Тож це ненав’язлива реклама продукції західної оборонки.
Проте найбільше символізму ми вбачаємо у виборі дати приїзду. Саме 20 лютого дев’ять років тому режим Путіна розпочав війну проти України із вторгнення і окупації Криму. Для Кремля та «глибинного народу» Росії це сакральна дата, яку вони відзначають з належим «побєдобєсієм».
Разом із тим, Байден відвідав Київ напередодні річниці вже повномасштабного вторгнення Росії. Ця авантюра обернулася повним провалом, і російський режим опинився в ситуації, з якої просто немає хороших виходів. Тому він тримається вектору на продовження війни попри величезні втрати у живій силі та техніці, а також економічні та політичні. І цей вектор, вочевидь, має бути підтверджений під час призначеного на 21 лютого звернення Путіна до Федеральних зборів, яке кілька місяців відкладалося; і перед натовпом відібраних глядачів на стадіоні «Лужники». Увага до цих заходів була вельми серйозною, але Байден своєю поїздкою до Києва вмить все перекреслив. Тепер, що б Путін завтра не проголосив, враховуючи його мінімальні опції реагування загалом, це все виглядатиме вкрай жалюгідно.
Тим більше, що на візит «наддержава» відреагувала хіба злітом «мігів» у Білорусі. В Україні через це традиційно було оголошено повітряну тривогу, під час якої Байден і Зеленський спокійно продовжили гуляти Михайлівською площею. Це ще принизливіше для Кремля, оскільки, як повідомив радник Байдена з питань нацбезпеки Джейк Саліван, безпосередньо перед прибуттям президента США до української столиці, він попередив про це Москву з метою уникнення зіткнення двох держав в разі якби Росія вирішила в цей день, нагадаємо, символічний для України та РФ, завдати ракетного удару.
Тож Кремль попередили – і він це проковтнув. Не наважився демонструвати Байдену та своєму плебсу військову могутність країни. Знов-таки, обмежився лише зльотом винищувачів. Ця імітація загрози нагадує скандальну історію із путінським лабрадором Коні та вже екс-канцлеркою ФРН Ангелою Меркель. Втім, адепти війни в РФ цього не помітили, бо були неймовірно розчаровані і роздратовані.
Танки, гроші, два вектори
Водночас, візит американського президента певним чином підсумовує кілька нещодавніх подій, направлених на посилення обороноздатності України.
Йдеться про безпрецедентний саміт Україна-ЄС у Києві. І про дві надрезультативні зустрічі Контактною групи з питань оборони України («Рамштайн»), під час яких, зокрема, ухвалено рішення і про постачання танків і збільшення військової допомоги. Йдеться і про Мюнхенську конференцію з безпеки, де було задекларовано спільні зусилля заради забезпечення перемоги України.
Візит відбувся на тлі як енергійної дискусії щодо надання, врешті-решт, Україні бойових літаків, так і декларації підтримки союзниками якнайскорішого нового наступу Сил оборони.
З цим бекграундом Байден прибув до Києва, де констатував (і це вже практична частина): разом із союзниками США надали та продовжують надавати понад 700 танків, тисячі бронемашин, реактивні системи залпового вогню, два мільйони артилерійських пострілів. Окрім того, Байден анонсував новий пакет допомоги на $500 млн, склад якого стане відомий вже цього тижня.
Візит Байдена – дійсно потужний крок, звідки не подивитися. Це політичний ляпас Кремлю зокрема, це й дуже «вартісний» жест підтримки України (обмін візитами у такий короткий час до того ж).
Але водночас він є й інвестицією американського лідера у власне політичне майбутнє. Президентські вибори у США вже скоро. І Демократична партія, і особисто Байден потребують максимальної мобілізації, аби запобігти реваншу Дональда Трампа. В цьому плані Байден, який в День президентів США гуляє під звуки сирен у Києві під час наймасштабнішої з часів Другої світової війни в Європі, – це дуже сильний образ для американського виборця. Він нівелює закиди щодо віку і потенціалу нинішнього президента США.
Таким чином, Байден консолідує свій електорат. А паралельно об’єднує й союзників США у питанні підтримки України, як власне і король Чарльз ІІІ сьогоднішніми відвідинами українських вояків, що проходять вишкіл у Великій Британії. Це важливо, адже деякі з союзників знов обережно почали просувати ідею проведення перемовин із Кремлем всупереч загальному тренду, закріпленому в озвученій Володимиром Зеленським формулі миру: «Перемога на полі бою, а потім вже перемовини».
Китайський дрифт
Ще один важливий аспект перебування Джо Байдена в Україні стосується візиту очільника міністерства закордонних справ Китаю Ван І до Москви, що теж відбувається сьогодні, 20 лютого.
Скидається на те, що цей збіг невипадковий. Так, візит Байдена тривав лише п’ять годин і був суто символічним, проте за цим символізмом легко сховати певні кулуарні домовленості, а саме з Китаєм, щодо завершення війни Росії проти України.
Варто зазначити, що обом візитам передував медійний і політичний тиск з боку США на Китай як щодо інформації про військову допомогу від КНР Росії, так і презентація Ван І у Мюнхені китайського «мирного плану».
План у Мюнхені зустріли прохолодно, насправді. Але й Пекін прекрасно розуміє, що він нікого не зацікавить. Передусім цей документ є формальним приводом під час перемовин у Москві розпочати діалог про завершення російської агресії.
Для КНР це теж важливо, бо вона зараз на роздоріжжі. З одного боку, мета Пекіну посунути США на міжнародній арені нікуди не поділась. З іншого боку, Кремль сплутав йому карти, розв’язавши тривалу війну у дусі Першої світової. Для Китаю ця війна незручна, м’яко кажучи, через наявність великої кількості власних територіальних суперечок. Насамперед Пекін не може визнати, що Росія має якесь право на українські території, оскільки це означає визнати, що Тайвань може «піти». Але при тому не може й відмовитись від більш ніж доброзичливого нейтралітету щодо російського імперіалізму.
Ще один чинник – санкції. Китай вже попередили про «червоні лінії» в разі надання військової допомоги РФ. І Пекіну взагалі не вигідно наражатися на контрзаходи Європи та США, бо це загрожує втратою західних ринків, без яких економіка Китаю, що сьогодні і без того перебуває у не найкращому стані, може фактично обвалитися. Плану «Б» в них нема. 12 років тому Пекін спробував підстрахуватися на такий випадок за рахунок збільшення внутрішнього споживання, але зазнав фіаско, тому західні ринки залишилися пріоритетними.
Саме тому Китай не має кращої опції, аніж надалі триматися західних економік. Тим більше, що й Вашингтон не проти такої парадигми. Як сказав Байден не так давно: США готові конкурувати, але конфронтації не має бути.
Звідси і спроби Пекіну вплинути на Москву вже через візит Ван І, який ретранслюватиме знов невдоволення Сі діями Путіна.
Водночас Сполучені Штати не можуть дозволити Китаю поглинути Росію або певні її частини. Такий розвиток подій потенційно ймовірний в разі демонтажу режиму Путіна і можливого фрактального розвалу РФ опісля. В такому разі на її теренах можуть виникнути кілька нових незалежних держав, які матимуть ядерну зброю. Через це, а також через чинники залежності КНР від ринків Заходу і внутрішніх територіальних проблем, Пекіну і Вашингтону треба домовитися, яке закінчити нинішню війну на умовах Києва, а не на умовах Кремля – проте без розпаду Росії. Інакше існує ризик, що російсько-українська війна може перетворитися на проксі-війну США та Китаю.
Владислав Гірман / Ділова столиця
