Щодня росіяни випускають по Україні десятки ракет. 10 жовтня був рекорд: в наш бік прилетіло 84 ракети і 24 дрони-камікадзе на загальну суму близько $700 млн. Більше половини ракет було збито. 11 жовтня тільки за час ранкової 4-годинної тривоги росіяни запустили не менше 30 ракет. З них наша ПВО збила дві третини. У чому ж для путіна полягає сенс цих атак?
Міст ні до чого. Три причини, чому агресор атакує зараз з особливою злістю
Відплату за підірваний Кримський міст відразу спишемо з рахунків. Є неспростовні факти, що ракетні атаки планувалися росіянами задовго до 8 жовтня, коли стався вибух на сакральній для путіна переправі через Керченську протоку. То ж радше йдеться про те, що час удару пришвидшили, але б він все одно відбувся, хай навіть міст стояв би неушкодженим.
Які ж тоді справжні причини активізації ракетних обстрілів українських територій? Перша: зірвати опалювальний сезон і спричинити кризу енергопостачання. Суттєвої шкоди окупанти дійсно завдають. Через руйнування інфраструктури Україна вимушена тимчасово припинити експорт електрики в Європу та запроваджувати віялові відключення по країні. Це нагадує недавні атаки на нафтобази, що призвело до проблем із пальним. Проте їх вдалося вирішити. Вирішаться й проблеми з енергопостачанням. Зрештою, українці морально готові до складнощів у холодну пору року і спровокувати масштабне невдоволення населення агресору не вдасться. Про страх українців пишуть тільки в російських Телеграм-каналах. Навпаки – удари по наших містах і вбивство мирних громадян тільки ще більше розпалюють лють до ворогів. Що ж стосується європейських споживачів, то нинішня ситуація чітко демонструє, які політичні сили в Європі відверто грають на користь росії. Загалом же громадська думка залишається на боці українців. А масовані ракетні удари росіян по наших містах і селах тільки посилюють моральну підтримку європейцями нашої боротьби. Якщо путін сподівається на втому Європи від його загарбницької війни, то у нього виходить все навпаки – кремль щоденними злочинами не дає баналізувати війну, зробити її звичною і непомітною.
Друга причина: ракетними атаками путін відволікає увагу росіян від поразок своєї армії. Чим більше говорять про обстріли ракетами, тим менше про невдачі окупаційних військ і провали з мобілізацією. Щоб жителі країни орків не задавалися питаннями, чому все йде не так, як обіцялося, їм підміняють реальність. Звідси і дика радість пропагандистів після влучань по Києву, Дніпру, Львову. У них для росіян є дві пігулки – гірка, нею годували після втечі «другої армії світу» з Харківщини і втрати контролю над десятками населених пунктів на лінії фронту, і солодка, яка викликає стан ейфорії. від страждань хохлів. Цими двома пігулками їх і годують. Зараз час прийому солодкої.
Третя причина: путін підвищує ставки, готуючись пограти в’ялими старечими м’язами на саміті Великої двадцятки. Зібрання на рівні глав країн має відбутися через місяць в Індонезії. Бункерний дід швидко розгублює все, що ліпив роками. Переконливим доказом є той факт, що держави ОДКБ одна за одною відмовляються від участі у спільних військових навчаннях із армією, яка продовжує ганьбитися в Україні. Єдиним серйозним міжнародним майданчиком для путіна лишився саміт на Балі, де він планує заявити про зміну світового порядку денного. Щось на кшталт раніше заявленої ним маячні про росію як провідника нової хвилі деколонізації. Оскільки перемог в Україні у нього нема і до саміту не буде.
Як путін «Калібрами» та «Іскандерами» демаскував свою агентуру на Заході
На жаль, ціла армія агентів впливу і корисних ідіотів від Віктора Орбана до Дональда Трампа допомагає путіну сіяти страх. Ми чудово розуміємо, в чий бік вони схиляють шальки терезів історії заявами про переговори з Москвою і про територіальні поступки України. Нічого нового. Колись і Гітлера умиротворювали. Але як путін дякує лоялістам? Ракетними атаками на нашу землю кидає на них тінь співпраці з кремлем. У цьому контексті процитуємо міністра оборони України Олексія Резнікова: «Тепер непотрібні жодні додаткові аргументи, щоб доводити: росія — це держава-терорист, держава — спонсор тероризму. Усі, хто після цього спробує співпрацювати з рф, заперечувати терористичну сутність московського режиму, будуть мати очевидні проблеми з поясненнями. Більше того — усі російські лоялісти, відкриті та гібридні агенти впливу на Заході, тепер опиняються на роздоріжжі. Вони повинні або засудити людожерські дії кремля, або підтримати їх. Уникнення чіткої позиції — це фактична підтримка злочинів».
Додамо: зараз ще більш чітко окреслилося коло іноземних політиків, які одягаються в костюми «голубів миру», та насправді вирішують або власні проблеми, шукаючи голоси у наляканих зростанням цін виборців, або просто на одній хвилі з російським божевільним диктатором. Тому не складно передбачити, що вони казатимуть далі. По-перше, посилюватимуть тезу про необхідність переговорів США з рф щодо війни в Україні. Навіть не дивує, що таке чуємо від Ердогана і Орбана. Тільки це їх особиста думка, її не підтримують ні в Вашингтоні, ні в Брюсселі. А, по-друге, ще більше посилять вигідну Москві тезу «мир замість постачання зброї». Інакше – посилення ракетних обстрілів, ядерна війна і тому подібні жахи. При цьому маємо пам’ятати про ефективний маркер для виявлення лояльних до путіна політиків: вони говорять про те, що Україна має робити, що мають робити США та ЄС для примирення, а не про те, як спільними зусиллями примусити росію припинити війну, вивести свою армію злочинців із наших теренів і заплатити Україні репарації.
У той же час позиція наших партнерів на тлі ракетного терору стає помітно різкішою. Ніхто з путіним розмовляти не збирається, і ковтати закинуту наживку «або переговори з нами на наших умовах, або ядерний удар» не буде. Війна в Україні, схоже, входить у переломний етап. У Москві ще сподіваються на успіх, якщо посилити тиск і підняти ставки. Звична справа для кремля. Проте це не працює. Навіть Китай з Індією засудили ракетні обстріли українських мирних міст. Думка, що з путіним пора кінчати, стає світовим трендом. Термінове засідання країн Великої сімки, де виступив президент Володимир Зеленський, заяви НАТО, чергове зібрання військових партнерів по формату «Рамштайн», нові санкції від ЄС, новітні системи ППО від США і навіть традиційно повільної у наданні зброї Німеччини тому яскраве підтвердження.
Російським елітам і більш-менш адекватним силовикам дають чіткий сигнал: у них ще є шанс усунути диктатора та його близьке оточення, але час спливає. Ракет з кожним обстрілом стає все менше, армія рф слабшає, зате темпи відгороджування від цивілізації і перетворення на другу Північну Корею прискорюються. Втім, може народ-бурундук, як охрестив росіян один із ідеологів «русского міра» Олександр Проханов, і хоче закритися від усіх залізною завісою, а цивілізований світ, замість вигнати росію з міжнародних інституцій, її там утримує силою?..
Юрій Васильченко / Depo.ua
