Містами країни-агресорки котяться протести проти мобілізації. Найактивніше бунтують дагестанці. Нам би хотілося, щоб чисельність бунтівників була більшою, аніж утікачів від повісток, але поки масовість мітингів низька. Чи може щось змінити цю ситуацію?
Три висновки про путінську мобілізацію
Після того, як 21 вересня путін оголосив так звану часткову мобілізацію, проявилося кілька її особливостей, які супроводжуватимуть цей процес і надалі. Перша особливість: переважно під мобілізацію потрапляють жителі віддалених регіонів, сільської місцевості, тобто звідти, де немає хоч якось організованої опозиції та більш-менш незалежних ЗМІ. Серед таких регіонів і ті, де проживають національні меншини. Але відповідь на цілеспрямований геноцид кремлем малих народів виявилася різною. У Дагестані відбуваються жорсткі зіткнення із силовиками, але активність дагестанців не підтримали навіть в інших національних утвореннях Північного Кавказу.
Друга особливість: міноборони рф було повністю неготове до мобілізації. Звідси і значна кількість ексцесів при врученні повісток. Правда, швидко знайшли «стрілочників» — винними в провалах назвали воєнкомів, а не міністра Шойгу, декого навіть звільнили. Після цього потік утікачів від призову не зменшився, зайшла мова навіть про закриття кордонів росії з сусідніми країнами, куди ще приймають біглих запутінців. Цілком імовірно, кордони таки закриють після того, коли путін освятить псевдореферендуми на тимчасово окупованих територіях України, ганебний наплив росіян до Грузії, Казахстану і так далі зменшиться, тих, хто тікатиме «стежками Хо Ші Міна» тихо ловитимуть, а пропаганда розповідатиме про всенародний одобрямс.
Третя особливість: антимобілізаційні протести прогнозувалися, та як виявилося, організувати і спрямувати їх в антивоєнне й антипутінське русло просто нема кому. Олексій Навальний звернувся до прибічників із тюрми, ті вийшли на протести у перші дні, їх жорстко розганяли. Протягом кількох днів силовики проводили обшуки та затримували учасників антивоєнного руху «Весна». Погано організований і малочисельний протест виглядав як постріл у ногу самої опозиції: найактивніших «нацзрадників» посадять і далі просто нікому буде запалювати вулицю. Чи в росії все ж назріває революційна ситуація? ЗСУ зроблять усе для прискореної «могилізації» щойно призваних росіян, але стан справ у самій росії мають змінювати її громадяни. А от чи готові вони до боротьби?
Ліберали проти «інородців». Які опозиціонери вигідніші Києву
На початку вересня Depо.ua аналізував, чи є Україні користь від російської опозиції. Поштовхом для цього аналізу став Конгрес вільної росії, який саме відбувався у Вільнюсі. Він зібрав зірок російської ліберальної тусовки – Михайла Ходорковського, Гаррі Каспарова, Віктора Шендеровича, Альфреда Коха, Ларису Латиніну та інших, на форум завітали також західні та українські політики. Вільнюський зліт «хороших росіян» проходив під девізом «Будьте сміливими, як Україна». Якщо коротко підсумувати заяви учасників цього дійства, то вони крутилися навколо того, чи має бути колективною провина росіян за агресію проти України, чи все ж карати треба виключно персонально. Переважала друга позиція. Мовляв, не можна всіх міряти однією лінійкою. Тоді Depo.ua зазначав, що російські опозиціонери, які повтікали за кордон, замість серйозної боротьби з путінським режимом, замість формування уряду народної довіри, замість визначення з-проміж себе лідера опозиції, займаються відбілюванням себе любимих. Майже повна відсутність дієвої реакції на мобілізацію в рф вкотре підтверджує: російська ліберальна спільнота нездатна до радикальних дій.
Від того, що вона сто разів заявить, що проти мобілізації, призовників по росії виловлювати не перестануть. Так, з-за кордону ці люди не можуть очолити протести, повертатися додому зі зрозумілих причин вони також не поспішають, але їм нічого не заважає хоча б створити фонд, з якого платитимуть тим, хто здасться в полон українцям. Або фінансувати широку антимобілізаційну кампанію в соцмережах. Більшовики навмисно деморалізували російську армію під час Першої світової війни, розуміючи, що поразки на фронті конвертуються у перемоги всередині країни. Чи хоче опозиція, щоб армія рф програла війну, після цього росія виплачувала багатомільярдні репарації і повертала Крим та інші території, які хоче анексувати після псевдореферендумів? Підозрюємо, що вона цього боїться. Поразка і економічні проблеми можуть запустити відцентрові процеси, а ці панове такі ж імперці. Тільки з «людським обличчям».
Мусимо зауважити: західні політичні кола переважно на боці ліберальних опозиціонерів, адже також остерігаються розвалу росії, на місці якої виникне з десяток агресивних утворень, кожне з яких матиме доступ до ядерної зброї. Ці кола живуть у хибній парадигмі: якщо замість путіна в кремлі засяде ліберал, тоді все можна відіграти назад. Разом із тим є й інший підхід – стимулювати відцентрові процеси, а не гальмувати їх. Візьмемо той самий Дагестан. Національна свідомість народів Північного Кавказу значно вища, аніж у переважної більшості інших малих народів росії. По-перше, вони менш русифіковані. По-друге, там більше людей, які справді дотримуються релігійних традицій ісламу. По-третє, Північний Кавказ – це казан із територіальних та етнічних суперечок, під яким може легко розгорітися полум’я. Пацифікація кавказьких народів, які входять до складу рф, завершувалися серйозними конфліктами. То чом би не прищепити цим народам ідею самостійності, яку вони можуть здобути після руйнування імперії?
Днями у Гданську відбувся Третій форум вільних народів росії. Раніше Depo.ua скептично відгукувався про цей політичний майданчик, де збираються переважно емігранти з росії, які представляють рухи малих народів путінської федерації. Але протести проти мобілізації, яка переважно зачіпає віддалені від Москви місцевості, цілком здатні підвищити національну чи регіональну самосвідомість не російського за етнічним походженням населення. На третьому за ліком форумі прийняли маніфест із закликом розпочати активну системну боротьбу за власну деокупацію від «імперського режиму воєнних злочинців держави-терористки рф». Серед іншого у маніфесті є ще один заклик: відмовитися від підтримки та будь-якої допомоги імперській загальноросійській опозиції.
На перший погляд спроба розбудити корінні народи росії виглядає такою собі грою престолів, казкою – слабко віриться у бажання стати самостійними комі і або волзьких татар. Але невдачі путінської армії з мобілізованих на фронті, ще потужніший санкційний удар у разі анексії тимчасово окупованих територій, прогнозоване вигнання або позбавлення права вето росії в ООН і низка інших подій цілком можуть зробити ситуацію за поребриком революційною. І чому б їй не завершитися зникненням росії як імперії. Такий сценарій, навіть коли його не хочуть у Вашингтоні і Брюсселі, влаштовує Київ. Згадайте, як путін у зверненні 21 вересня істерив через начебто наміри розколоти росію. Знає, що для нього це страшніше за всіх лібералів у купі. Не йдеться про визнання незалежності Мордовії, Татарстану та інших суб’єктів федерації прямо зараз, хай їхні лідери спочатку доведуть спроможність боротися за самостійність не тільки маніфестами. Але протести «інородців», яких путін відправляє на утилізацію в Україну, виглядають перспективнішими, аніж плачі «хороших росіян».
Юрій Васильченко / Depo.ua
