Перший пішов — головред видання Цензор.нет Юрій Бутусов. Йому «шиють» «планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни». Такої статті від українських органів не має навіть Путін на восьмому році війни.
Зеленський не здатний відповідати за “кротів” серед своїх. І бодай вибачитись за “Вагнергейт” чи послідовну здачу наших розвідників росіянам. У Зеленського почалась манії величі. 74 разів на тій самій прес-конференції було підкреслено, що саме він керівник: “Я президент, Міша!”. На будь-яку заувагу про брехню і покривання друзів, у президента один аргумент: “Досить з мене тягнути енергію, кров і соки”.
Майже добу численні “позитивні блогери” і “рядові слуги” розповсюджували темники про хамовитих журналістів, які паплюжать інститут президентства. І яким треба пельку стулити, бо сильно гавкають. Дійшло до такої ницості, коли кілька особливо талановитих на ниві облизування персонажів почали розповідати, що Юрій Бутусов — контужений, бо йому голову 1 грудня 2013 року пробили на Майдані. Тому що ото взяти з хворого маргінала, який особисто мститься Олегу Татарову. А рикошетом помста дістає і “найвеличнішого лідера сучасності».
Однак, коли цього дна вийшло недостатньо — у гру вступило ДБР. Те саме відомство за наші шалені кошти, яке б мало шукати “кротів” і “державних зрадників”. Яке мало хутко викликати після звинувачень Василя Бурби Андрія Єрмака. Те саме, яке б мало розслідувати серйозні злочини. Але ні — ДБР опустилось до обслуговування капризів і образ головного найманого чиновника країни. І порушило справу проти головного редактора одного з найпопулярніших видань. І то нічого, що Юрій ні дня не був на високих державних посадах. І то не біда, що ДБР не має перетворюватися в аналог НКВС для ЗМІ. Справу порушили за публічні звинувачення перших осіб в держзраді чи щонайменше у непрофесійності… І ключове — справу порушують не проти Зеленського, Єрмака чи Демченка — журналісти як завжди у всьому винні.
Але далі було ще цікавіше. Про помсту і підміну понять. Паркетні журналісти, які роками начитують чужі тексти із суфлерів вкотре згадали про стандарти журналістики. Мовляв, Юрій сам винен — не можна постити відео з гарматами, якщо ти журналіст. А то Путін нападе і мінський формат, який Єрмак і Ко хочуть з подвійною силою протиснути — з тріском лусне. “Позитивні блогери” почали сипати порівняннями Бутусова з Мішею Пореченковим. Але тут є важливий нюанс: російський актор — терорист, який приїхав вбивати на чужу територію. Юрій на відео — був на навчаннях з територіальної оборони кілька років тому. І “позитивним блогерам”, і журналістам зі стандартами BBC важливо б було погортати Google, що Бутусов роками порушує питання ефективної системи територіальної оборони. І якщо Росія справді у січні нападе — саме це врятує нас від великої крові. А не скиглення студійних дівчаток з нарощеними віями про “повагу до президента”.
Ще далі пішли рядові “слуги народу”. Попри недільний вечір кожен видав есе про те, як Бутусов робить політичну кар’єру, як хайповики заважають Єрмаку та Зеленському дипломатично “помурчати” з Росією. І головне — саме пости і відео Бутусова дають Росії привід напасти прямо тут і зараз. Наче у неї 24/7 нема такого бажання.
Дозволю собі процитувати реакцію на подібні есеї про великий мир на Донбасі, якому заважають кляті журналісти, реального ветерана і патріота Олександра Вороб‘я. У 2014 році він воював у складі батальйону “Шахтарськ”. Трошки пізніше отримав тяжке поранення, а нині у Харкові розвиває свій бренд ножів: “Погортав фб-стрічку, помітив цікаву тенденцію щодо реакції на відео Бутусова. Реакція “зелених” нардепів, урядовців і т.п.: це зрада, порушення норм, дбр ввєді войска! Реакція учасників бойових дій: так їх, дядя Савка! (с)
Цього, в принципі, достатньо, щоб сформувати ставлення і до Бутусова, і до зелених”.
Як би там Банкова не намагалась полити незручного головреда лайном, є один дуже незручний момент. За влади Януковича той самий Бутусов став одним з символів боротьби з режимом Януковича, а його видання дуже швидко перетворилось у впливовий ресурс. Зараз із Юрія роблять мегазірку — і якщо колись він запланує піти у політику, то і дуже доречним буде образ незламного опозиціонера. Гроза кількох президентів. Власне томупіарники Банкової і пишуть у розданих депутатам тезах — що цей хайповик ледве не на президентство націлився. Бояться!
Інакше, як помстою за слова Бутусова на прес-конференції Зеленського подібне назвати не можна. Юрій дуже чітко назвав речі своїми іменами – і про російських агентів Демченка і Єрмака, і про брехню президента, і про навмисне провалені спецоперації, і про покривання злочинців в найближчому оточенні президента. А натомість Зеленський звинуватив Бутусова у … загибелі людей. На думку президента саме оприлюднення відео з Байрактару “спричинило загибелі людей”. Яких людей? Коли? За яких обставин? Ці люди, громадяни якої держави? На ці елементарні питання у Зеленського немає відповідей. Але є ручне ДБР, яке завжди готове принести відрубану голову ворога нашого маленького Наполеона.
На прес-конференції Бутусов сказав дослівно: “Все, що ви тут розповіли, — це брехня. І ви це говорите для того, щоб не відповідати за себе, за Єрмака і за Демченка. Ваша тактика така: оббрехати людей, які щось пишуть, видумати купу балачок. Ваша брехня всім дуже добре видна”. Звісно, на Банковій почитали, як цей шмат зайшов у маси і мільйони людей отримали, що Голобородько не просто поміняв велосипед на гелікоптер. Він повністю голий. І тому сьогодні прийшли за Бутусовим. Прийшли, щоб інші боялись чи гріли воду у джакузі для солодкої парочки Зеленський-Єрмак. Я уже читала свіжі заяви від “колег” про те, що Бутусов і не журналіст зовсім. Він просто – блогер.
То нічого, що законів для розправи над неугодними журналісти немає, то нічого, що це тхне цензурою. Не біда, що все це нагадує раннього Путіна і Лукашенка – “я президент, Міша!”. Зеленський хоче, а отже, йому можна…
Знаєте, у часи, коли ані політики, ані журналісти не знають історії і читають хіба Instagram – дуже хочеться нагадати одну схожу історію. Де президент думав, що йому все можна, а журналісти — наволоч. І вся критика проти нього – це “єврейська змова у ЗМІ”.
Чотири роки тому Стівен Спілберг випустив кіно “Секретне досьє” про те, як The Washington Post стояло перед вибором: тусити на заходах у Білому домі чи розповісти дуже погану правду про стан війни у В’єтнамі.
Видавчиня Кетрін Грем була яскравим представником американської еліти і зразковою домогосподаркою. Її друзями були Рокфеллери, Кеннеді і Рейгани. Роками вона була з усіма чемною і з повагою до інституту президентства та уряду в цілому. За це її запрошували на сімейні барбекю і прийоми Ніксона.
Але тут прийшов 1971 рік. У розпалі В’єтнамська війна, яку за фактом американці програють, а на паперах, що надаються населенню та всьому світу, навпаки, виграють. На одному з прес-брифінгів міністр оборони Роберт Макнамара заявляє, що успіхи В’єтнамської кампанії очевидні, і справа йде до перемоги. Через деякий час до рук The New York Times потрапляє інформаційна бомба: серія вкрадених секретних документів, у яких чорним по білому прописані реальні дані по війні у В’єтнамі. Інформаційна бомба свідчить про те, як бреше не лише Ніксон, а й приховував реальний стан речей улюбленець нації Кеннеді. Тому The New York Times зрізає гриф “секретно” і публікує сенсаційну передовицю. Білий дім злякався і заборонив подальші публікації через суд. Це – перший приклад цензури. Із застосуванням політичного тиску Ніксона на федеральний суд.
За процесом публікації з цілком зрозумілою часткою заздрості спостерігає головний редактор Washington Post Бен Бредлі. У той момент, коли президент запускає механізм помсти і цензури, Бен розуміє, що це – їхній шанс. “Ми або інформуємо суспільство про реальний стан речей. Або далі варимось у солодких сиропах і живемо перемогами у В’єтнамі, яких насправді немає”, – робить він висновок.
Кетрін Грем має швидко вирішити, як чинити її виданню. Вона – подруга Макнамари. Вона не буде більше гостею на сімейних барбекю. “Давайте зробимо це. Публікуйте”, — скаже видавчиня своїм журналістам. За деякий час Верховний Суд визнає, що журналісти були праві і мали право на публікацію суспільно важливої інформації. А Кетрін і її газета стануть на кілька років персонами нон-грата в Білому домі.
Але це ще не усе. За кілька років в США сталося те, що увійшло в історію як “Уотергейтський скандал”. Цього разу місіс Грем була значно рішучішою: її журналісти Боб Вудворд та Карл Бернстайн знайшли докази того, що республіканці вели прослуховування у штабі демократів перед виборами. Зрозуміло, на адресу Кетрін сипалися погрози, у тому числі і відвертий шантаж, на кшталт того, що одного разу надійшов від генерального прокурора Джона Мітчелла: якщо Кетрін продовжить публікувати статті проти президента, то її груди ризикують “застрягти в машині для віджимання білизни”. Пізніше, коли Ніксон пішов у відставку, Боб Вудворд подарував місіс Грем стару дерев’яну пральну машинку, яку жінка урочисто залишила у своєму офісі на згадку про ту гучну перемогу….
У тому фільмі “Секретне досьє” Спілберг показав важливий візуальний образ. Актуальний для нас із гірким досвідом Януковича. І нинішнім нарцисом Зеленським. Ніксон весь фільм постає у якості силуета у вікні Білого дому. Плюс його грізний голос у телефонній трубці. По іншому президента не показують, і це чудовий прийом. Він каже, що силует у вікні може належати кому завгодно. І зловісний голос, який віддає злочинні накази, – також.
Сьогодні це – комік, а завтра – “Я президент, Міша!”. 74 рази “я – президент»”. І це звісно, не Ніксон. У того хоча б Єрмак з російськими теками за спиною не стояв. Але свій “Уотергейт” наш силует уже запустив.
Марина Данилюк-Єрмолаєва / Еспресо
