В соцмережах жваво обговорюють нові скандальні плівки — начебто аудіозапис начебто розмови члена фракції «слуг народу» у Верховній Раді Ігоря Копитіна з головою фракції Давидом Арахамією. Співрозмовники розмірковують, як скомпрометувати лідерку «Батьківщини» Юлію Тимошенко. Вони домовляються, що Копитін зустрінеться з Тимошенко, запише їхню розмову, а далі з цього запису сфабрикують фальшиву підставу для кримінальної справи.
«Ты берешь микрофон, идешь к ней и записываешь разговор. Мне нужна запись минут на 30. — ставить завдання організатор провокації, звісно, російською мовою. — Мы сами потом, ну, есть технические специалисты, которые из этого разговора сделают то, что нам надо, а там уже дальше организация и суд реализуют программу, как её устранить с нашего пути».
Як завжди буває у подібних випадках, в соцмережах змагаються головним чином не аргументи, а відчуття: вірю — не вірю. І скандал вже живе власним життям, щоб зіграти певну роль у майбутній виборчій кампанії.
З погляду скептиків
Проти достовірності аудіозапису свідчить передусім те, у який спосіб його було вкинуто в наш інформаційний простір. Його оприлюднив вранці 31 січня як власний «ексклюзив» екс-нардеп Ігор Мосійчук.
«Мова йде про усунення політичного опонента з допомогою провокації, кримінального провадження, порушеного НАБУ та САП, і навіть арешту. Я твердо переконаний, що Офіс генпрокурора і Державне бюро розслідувань мають порушити кримінальне провадження за фактом публікації цього аудіозапису, провести відповідну експертизу та встановити його автентичність, після чого притягнути до кримінальної відповідальності винних у цій провокації. Аудіозапис мною отримано вчора увечері від народного депутата України від фракції «Слуга народу», близького до Ігоря Копитіна, з приводу чого я готовий дати всі необхідні покази правоохоронним органам України», — прокоментував екс-нардеп свій «ексклюзив».
Мосійчук наразі не в Україні. З 25 травня минулого року він перебуває під санкціями РНБО, які накладено за поданням СБУ. Центр протидії дезінформації при РНБО пояснив, що Мосійчук регулярно транслював меседжі, співзвучні з пропагандою РФ. Але досі в Україні є бажаючі напитися «правди від Мосійчука» з його каналів у Telegram та YouTube.
До цих бажаючих долучився й один з популярних анонімних ТГ-каналів «Реальний Київ», який має півтора мільйони підписників. Щоправда, він посоромився назвати джерело аудіозапису і переповів коментар Мосійчука, уникнувши згадки про автора. А через деякий час, коли новина мала вже більш як 600 тисяч переглядів, взагалі видалив її.
Отже, завдання легалізації аудіозапису в українському інформпросторі виконано погано. Вкид здійснено, скандал стався, але офіційне продовження його виглядає сумнівним. Адже державні органи, ті самі ДБР та Офіс генпрокурора, не зобов’язані реагувати на інформацію, поширену підсанкційним втікачем Мосійчуком.
І тут адепти справжньості «плівок Мосійчука» постають перед дуже незручним питанням: чому не вдалося оприлюднити цей аудіозапис у якийсь більш поважний спосіб? Тут є два варіанти відповіді, і обидва погані для вищезгаданих адептів.
Перший варіант: в Києві не знайшлося порядного публічного діяча, відомого своєю допомогою ЗСУ і чіткою антикапітулянтською позицією, який би повірив у автентичність цього аудіозапису і погодився оприлюднити його.
Другий варіант: організаторам цього скандалу якраз і не потрібно, щоб він мав офіційне продовження у вигляді розслідування ДБР, бо вони знають, що цей запис — підробка.
Заради справедливості слід зазначити, що «плівки Мосійчука» все ж отримали реакцію деяких відомих публічних діячів у Києві. Наприклад, журналіст «Української правди» Михайло Ткач вважає цю розмову витвором штучного інтелекту. На його думку, «ШІ-майстри» працювали в інтересах Тимошенко. «Кожна нова спроба врятувати ЮВТ ще кумедніше попередньої, — глузує Ткач. — І цілком випадково герої проговорюють в розмові все, що потрібно ЮВТ… Дуже смішно».
Його доповнює заступник голови партії «Голос» нардеп Ярослав Железняк: «ШІ-фейки ще багато чого зроблять у нашій політиці. Єдине, що коли їх не такі рукосракі спеціалісти роблять, як цей. Тут прям я б на місці замовника відірвав би руки творцю. Це 5 хвилин на ElevenLabs за підписку 11 $ / місяць робиться. Якщо з вас взяли більше — то на різницю розвели. Але в цілому ідея ШІ-діпфейків в майбутньому ще багато разів буде задіяна. Думаю, особливо під час виборів».
З погляду адептів
Втім, раціональні аргументи для адептів «плівок Мосійчука» не мають значення, бо вони в ці плівки вірять. А боротися з вірою — марна справа.
Цей аудіозапис і спричинений ним скандал дуже потрібні ядерному електорату Тимошенко. Адже офіційна лінія захисту Юлії Володимирівни саме в тому і полягає, що НАБУ сфабрикувало обнародуваний ним аудіозапис, де вона обіцяє співрозмовнику дати хабар кільком «слугам народу» за узгоджені з нею голосування.
26 січня під час розгляду апеляції Тимошенко заявила, що аудіозапис НАБУ — сфальшований і скомпільований і що незалежні експерти мають беззаперечні докази цього. «У наданих даних є сильні індикатори зовнішнього втручання й постобробки… Отже, трактувати доріжку як сирий безперервний матеріал не можна. Аудіодоріжка містить сліди постпродакшену», — процитувала Юлія Тимошенко витяги зі звіту експертизи, проведеної Аналітичною платформою цифрових медіа PrismVote Analitics 2025. Лідерка «Батьківщини» наголосила, що це вкотре підтверджує замовний характер справи НАБУ. «Вони мають вказівку це робити. Тут на кожному кроці порушення», — обурилася Юлія Тимошенко.
А на «плівках Мосійчука» начебто Арахамія якраз і зізнається, що у нього «есть технические специалисты, которые из этого разговора сделают то, что нам надо». І в очах адептів цих плівок Тимошенко одразу перетворюється на невинну жертву жахливої провокації.
Але є ще інший, не менш важливий момент: хто саме організовує цю провокацію. 14 січня, наступного дня після обшуку НАБУ, Тимошенко, виступаючи в парламенті, акцентувала на тому, що антикорупціонери мстятся їй та її партії за принципову позицію щодо НАБУ. «Ми пропонували, щоб це був незалежний орган, але призначений українцями, якоюсь незалежною структурою, щоб хоч якийсь контроль був», — пояснювала вона.
Однак бути жертвою помсти НАБУ — це якось дрібно для лідерки опозиційної партії. В очах навіть її електорату вона має фокусуватися на боротьбі з владою, а не з НАБУ. І «плівки Мосійчука» чарівним чином вирішують цю проблему: НАБУ виявляється лише одним з виконавців провокації, а замовником виступає влада в особі голови президентської фракції в парламенті.
До речі, Мосійчук на своєму YouTube-каналі поділився інформацією про сценарій, який начебто було зірвано цією провокацією. «Всі ж бачили відео, на яких детективи НАБУ під час обшуку викладають кошти. І нікого, абсолютно нікого не цікавить, що ці кошти не мають абсолютно жодного відношення до даного кримінального провадження. Їх знайшли в офісі, показали, розказали, правильно змонтували, супроводили інформаційно завдяки ЗМІ, підконтрольним іноземним грантожерам, — бідкався він. — Ви подивіться, хто просував цю інформацію. Її просували ті, хто був зацікавлений в дворцовому, так званому, перевороті, в зміні правлячого оточення навколо Володимира Зеленського. Не в зміні монобільшості, не в зміні Зеленського, не в зміні режиму, а просто замінити оточення одних корупційних гнид на інших корупційних гнид. А для цього треба було всього-навсього дискредитувати ту, хто займалась політичною роботою в парламенті, ту, хто могла розвалити монобільшість, ту, хто могла навіть цей парламент в критичний момент очолити, — Юлію Тимошенко».
І далі він натякнув, для чого потрібна Тимошенко на чолі Верховної Ради: «Позбутись цього злочинного режиму для того, щоб повернути мир, для того, щоб припинити війну, українцям доведеться в будь-якому випадку, інакше попереду катастрофа».
Якщо взяти пересічного виборця, який не належить до табору адептів «плівок Мосійчука» і прихильників Тимошенко, то з його погляду ситуація доволі симетрична. Тимошенко говорить, що плівки, оприлюднені НАБУ, сфальсифіковані, а прихильники НАБУ, такі як Ткач чи Железняк, стверджують, що фальсифіковано «плівки Мосійчука». Тому тут, повторимося, провідну роль починають грати не аргументи, а відчуття: вірю — не вірю. Якщо Тимошенко гратиме свою роль переслідуваної опозиціонерки переконливо, вона може навіть здобути нових прихильників.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
