Після заміни головкома ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського армійськими лавами прокотилися кадрові перестановки. За словами президента Володимира Зеленського, зараз ситуація на фронті набагато краща, ніж була упродовж останніх трьох місяців. Отже, лишається зробити висновок, що покращення, про яке каже глава держави, пов’язане в тому числі зі змінами на вищих командирських посадах.
Почали із Залужного дійшли до Шефіра. Далі – буде
Витримавши півторамісячну паузу з часу зміни головкома ЗСУ, президент змінив ще одну дуже важливу фігуру – секретаря РНБО. Олексій Данілов втратив посаду згідно з президентським указом від 26 березня. Як відомо, Олексія Мячеславовича відправляють послом до Молдови. Ця сусідня країна, нагадаємо, йде з Україною в парі в процесі набуття повноправного членства в Євросоюзі. Такий поворот в долі Данілова публіку спантеличив, адже читалося, що людина зі статусом багаторічного секретаря Радбезу якщо і поїде послом, то до більш впливової держави. Але, за словами Зеленського, Данілов казав саме про таке бачення своєї подальшої роботи на державу. Це нагадало коментар президента щодо свого рішення про призначення Залужного послом до Британії: генерал говорив саме про дипломатичний напрям для себе. Ні Залужний, ні Данілов цих слів не спростовували.
У кулуарах подейкують, що останній втратив крісло через нецензурну репліку у бік китайського спецпредставника. Насправді до звільнення Данілова йшло давно. У його «грядку» потроху всаджували кадри, які пов’язують з головою ОП Андрієм Єрмаком, перетворюючи по суті на командира без армії. На місце Данілова прийшов Олександр Литвиненко, який до того очолював Службу зовнішньої розвідки. Литвиненка у свою чергу замінив генерал-лейтенант Олег Іващенко. Якщо заміна відбулася так швидко, можна припустити, що варіант із Литвиненком розглядався раніше. Просто був потрібен слушний момент для його підвищення. Джерела, які обізнані з діяльністю Литвиненка, вважають, що за його секретарства РНБО стане максимально непублічною, а він, на відміну від попередника, даватиме коментарі вкрай нечасто. Можливо це і непогано, адже Данілов іноді дозволяв собі різкі заяви. У випадку з Литвиненком, якого також відносять до орбіти впливу Єрмака, цікавіше слідкувати не за словами, а за траєкторіями змін у роботі Радбезу. В зовнішній політиці президента, в санкційній політиці тощо.
Що ж до низки подальших відставок у головній будівлі на вулиці Банковій, то жодної конспірологічної інтриги у них немає. Андрій Смирнов та Олексій Дніпров не вважалися людьми Єрмака, останній взагалі працював в президентській канцелярії ще з часів Петра Порошенка. Його замінила Олена Ковальська. Її попередні посади в Офісі вказують на зацікавленість його керівника саме у своїй апаратниці.
Схожа історія і зі Смирновим. Свого часу він мав вагу, яка кардинально зменшилася після приходу на посаду заступника Єрмака Олега Татарова. Попри скандальну славу цієї особи під кадровий ніж він не потрапив, отже, в ОП скандальність Татарова й далі не вважають проблемою. На місце Смирнова швидко призначили Ірину Мудру. Та досі працювала в Мінюсті заступницею міністра. Перехід на роботу з міністерства до президентського Офісу можна вважати додатковим свідченням того, де на сьогоднішній день в Україні зосереджена виконавча влада.
Інші звільнені радники президента – Сергій Шефір, Михайло Радуцький, Сергій Трофімов, Олег Устенко, Наталія Пушкарьова, Альона Вербицька – не робили на Банковій погоди. Останні дві були уповноваженими відповідно з питань волонтерської роботи та забезпечення прав захисників. Очевидно, ці два напрямки можуть закрити інші структури. А от щодо радника Трофімова, то буде цікаво подивитися, чи зрушиться з мертвої точки заборона УПЦ. Цього діяча вважають одним із ключових лобістів невтручання держави у справи філії російської церкви в Україні.
Найвідоміша фігура в цьому секстеті – Шефір. Вже колишній перший помічник президента давно не мав старих впливів на Зеленського. Та і загалом про нього практично нічого не було чутно за час великої війни. Остання гучна історія ще довоєнна, пов’язана із замахом, про перебіг слідства за фактом якого суспільство давно не повідомляють. Шефір відреагував на втрату посади. Мовляв, все одно лишається в команді президента, який є його другом. Злі ж язики подейкують, що перебування в статусі помічника президента сковували можливості Шефіра тривалий час перебувати за кордоном. Наприкінці травня йому виповниться 60 років, тобто, він зможе без проблем їхати куди забажає. І вже без тягаря посади в президентському Офісі.
Покращення управлінських рішень чи рецептура міцного цементу для влади
У своєму зверненні президент анонсував подальші кадрові рішення. Каже: робимо Офіс більш функціональним. В мережі називають прізвища потенційних відставників – заступників Єрмака Андрія Сибігу та Ігоря Жовкву. Останній може замінити Дмитра Кулебу в МЗС. Чутки про це кулуарами ходять давно. Але вже проведені зміни і ті, які плануються, залишають низку запитань у громадянського суспільства.
По-перше, кадрові перестановки в президентській канцелярії виглядають не просто заміною одних клерків іншими, а посиленням впливу керівника ОП Єрмака. З чого напрошується висновок: громадськості невідомо, чи є нові призначенці кращими, але всі розуміють, чиї це кадри. Звідси по-друге: якщо заступників, помічників, радників звільняють після тривалої роботи, тоді вони або не тягли свій напрямок, про що потрібно не боятися розповісти народу, або, якщо це гарні фахівці, тоді мають обійняти інші керівні посади. У нас немає довгої лавки запасних, щоб розкидатися кадрами. Приміром, чи можуть вони опинитися в уряді? Depo.ua аналізував хороші та погані сторони анонсованого прем’єром Денисом Шмигалем реформування урядової команди. Крісла окремих міністрів та інших чиновників в управлінській вертикалі давно гарячі, втім, якщо звільнених не підпустять до них, громада отримає підтвердження: клеркам з ОП дали «вовчі квитки», бо вони просто програли в апаратній війні.
По-третє, перестановки у владі – завжди гарна відволікаюча тема. Або ж хороший спосіб випуску пару. Оскільки ні парламентських, ні президентських виборів найближчим часом не передбачається, а суспільство хоче змін, кадри намагаються переставляти там, де є така можливість. В ОП, в армії, серед силовиків, міністрів. Але результат кадрових перетрясок залежить від того, кого на кого міняють. Тобто чим заміна краща за попередника. Не лояльніша, зовнішньо симпатичніша, а саме ефективніша. В системі влади, яка остаточно викристалізувалася за роки масштабної війни, це дуже важливо, оскільки Офіс президента став головним центром продукування й ухвалення рішень. То ж від того, хто їх готуватиме, як здійснюватиметься комунікація між гілками влади та із суспільством, залежить ефективність влади загалом. І якщо громадськість побачить на важливих посадах якісних державців, які користуються повагою, не тільки співробітників ОП, а й управлінців в інших сферах, де збираються переставляти кадри, тоді не виникатимуть підозри, що кадрова історія має іншу мету – зацементувати систему збереження влади.
Юрій Васильченко / Depo.ua
