«Де-факто ми вже довели сумісність зі стандартами Альянсу, — заявив президент Володимир Зеленський у відеозверненні після засідання РНБО. — Вони реальні для України, реальні на полі бою та в усіх аспектах нашої взаємодії. Ми довіряємо один одному, ми допомагаємо один одному, і ми захищаємо один одного. Це і є Альянс. Де-факто. Сьогодні Україна подає заявку, щоб зробити це де-юре». За його словами, Україна хоче приєднатися до НАТО за процедурою, яка «відповідатиме нашому значенню для захисту всієї нашої спільноти», тобто у пришвидшеному порядку.
На даний момент українську заявку публічно підтримали 9 країн НАТО з 30-ти. Це переважно наші сусіди по Східній і Центральній Європі. Але серед згодних запалити зелене світло перед Україною поки немає найвпливовіших держав Альянсу. А генсек військового блоку Єнс Столтенберг на запитання щодо нашої заявки відповів обтічно: НАТО не є частиною конфлікту, але надаватиме підтримку Україні, щоб вона могла відстоювати право на самооборону, закріплене в статуті ООН. Узагальнюючу ж позицію європейських країн озвучив головний дипломат Євросоюзу Жозеп Боррель: заявка Києва на членство в НАТО зараз не є принциповим питанням, головне — підтримувати Україну та обмежувати росію санкціями. З цих заяв напрошується висновок: до завершення війни частина членів Альянсу гальмуватимуть процес набуття Україною членства в НАТО. А таких членів там, на жаль, вистачає. Одна тільки Угорщина на чолі з політичним шантажистом Віктором Орбаном, який і до війни блокував наші євроатлантичні прагнення під приводом незгоди з етноціональною політикою Києва щодо угорської меншини Закарпаття, чого варта. Рішення про членство в НАТО має прийматися одностайно, то ж чи не є українська заявка символічним жестом без жодної перспективи?
Друзі в НАТО, громадська думка, ядерні погрози путіна. Чому заявку подали саме зараз
Для того, щоб відповісти на поставлене запитання, варто зрозуміти, чому наша влада вирішила оформити заявку до Альянсу саме зараз. Послухаємо, що кажуть з цього приводу офіційні особи. Глава МЗС Дмитро Кулеба вважає: навіть держави, які досі скептично налаштовані щодо членства України в НАТО, мають переглянути свою позицію, адже наша держава захищає демократію ціною життя українців та навіть в умовах війни продовжує впроваджувати реформи. «Зараз м’яч на полі НАТО, і якщо Альянс вирішить визначити список кроків, які Україні потрібно виконати для успішного завершення процесу інтеграції, наша держава готова їх виконати», – наголосив міністр. Іншими словами: Україна подала заявку, а далі НАТО має вирішувати, як процедурно оформити нашу інтеграцію. Але чи не поставив Київ Альянс у незручне становище?
Схоже на те. Так, американське видання Politico з посиланням на заокеанських чиновників стверджує: українці своїм рішенням застали адміністрацію Джо Байдена зненацька. Це фактично підтвердив і очільник Держдепу Ентоні Блінкен. Він зазначив, що Сполучені Штати підтримують вступ України до НАТО, однак для членства передбачена спеціальна процедура, і країни – члени Альянсу «продовжуватимуть дотримуватися цього процесу».
Отже, спробуємо зробити кілька припущень. Перше: питання членства України у Північноатлантичному блоці, очевидно, обговорювалося на високому рівні, але запустити процес приєднання могли після завершення війни. Переможного завершення для України. Керівництво НАТО неодноразово підкреслювало, що не хоче прямого військового зіткнення з росією, проте члени організації допомагатимуть нам і надалі. Але Київ вирішив прискорити партнерів з офіційним набуттям членства. Мотиви зрозумілі.
Перший – серед учасників Альянсу є країни, які не тільки обома руками за приєднання України, але й тиснутимуть на союзників. Вище згадувалася спільна заява президентів 9 держав, але таких більше. Можемо сподіватися на підтримку Хорватії, Норвегії, Данії, звісно ж, Великобританії, Канади та низки інших країн. Не виключено, погодиться навіть Ердоган – останнім часом його позиція щодо росії змінилася. Тобто у нас є політичне лобі в НАТО і потенційні прибічники серед найвпливовіших його членів. Інша справа, наскільки глибоко ми консультувалися з ними перед тим, як оголосити заявку.
Другий мотив: громадська думка в країнах – членах Альянсу на нашому боці, і це дає можливість тиснути на політичні еліти. Така стратегія спрацювала з отриманням кандидатства в члени Євросоюзу. Однак у даному питанні у неї є суттєвий мінус: кандидатство України в ЄС, який є політично-економічним союзом, не становить небезпеки стати безпосередніми учасниками військового зіткнення з росією, а от наше членство в НАТО таку небезпеку для громадян країн Європейського Союзу підвищує в рази. І ще не факт, що у питанні євроатлантичної інтеграції ситий європейський бюргер стане на наш бік. Цей фактор слід враховувати, аби не зменшити наявну зараз широку громадську підтримку України в Європі.
Третій мотив – прецедент з прискореним приєднанням до військового блоку Фінляндії і Швеції. Проте у нашій ситуації цей прецедент, на жаль, не працює: у фінів і шведів мирно, у них і до них немає територіальних претензій, вони – члени ЄС, тобто їм вже не потрібно виконувати силу-силенну додаткових умов, які стосуються реформ. Очевидно, на Банковій розуміють, що кавалерійським наскоком набути повноправного членства не вийде, однак якщо для Фінляндії і Швеції спростили процес, можна сподіватися, що знайдуть якийсь спрощений підхід і для нашій ситуації.
І четвертий мотив – ядерний шантаж росії. Хоча, мабуть, він усе ж перший. У Києві прагнуть від партнерів чіткості – якою буде їхня відповідь у разі ядерного удару по нашій території. Єнс Столтентенберг обіцяє: відповідь буде сильною. Але якою? Про можливі варіанти говорять колишні високі чини, з припущеннями виступають експерти, але не вони приймають рішення. У разі схвалення української заявки путін отримає однозначний сигнал – застосування ядерної зброї проти України розцінюватиметься НАТО як напад на сам Альянс. Так, це був би потужний сигнал, проте страх перед погрозами Москви, на жаль, може зіграти проти нас саме зараз.
Зокрема, не можна виключати того, що запуск спрощеної процедури з набуття членства поставлять у залежність не тільки від наших успіхів в обороні країни, але і від переговорів. Володимир Зеленський вести переговори з путіним відмовляється. У цьому президента підтримує переважна більшість громадян. Але проблема в тому, що ми можемо довго чекати, поки російські політичні еліти хоча б спробують скинути свого диктатора. Не кажучи вже про народ – антимобілізаційні виступи підтвердили відсутність у рф революційної ситуації. А без неї путінські силовики придушать будь-який бунт. Тим більше, що бункерний дід має у своєму розпорядженні Нацгвардію, якою командує вірний йому пес Віктор Золотов. Чи згодні наші партнери з категоричною відмовою Зеленського від ведення переговорів із путіним? Очевидно, ні. Без переговорів війну не завершити. Інша справа, що з путіним треба розмовляти з позиції сили. Сильну переговорну позицію нам забезпечує цивілізований світ не тільки військовою допомогою, а й одностайним невизнанням анексії тимчасово окупованих територій.
Чи накриють українців ядерною «парасолькою» до вступу в НАТО
Як бачимо з вище описаних резонів, якими керується українська влада, кожен має два боки – і хороший, і поганий. Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк роз’яснив: подання Україною заявки на вступ до НАТО не вплине на війну проти росії, а саму війну «можна буде закінчити трохи швидше, аніж ми пройдемо всі бюрократичні процедури». Тобто в ОП розуміють, що процес набуття членства безпосередньо залежатиме від ситуації на фронті. Остаточну відповідь НАТО сформулює, поки йдеться про окремі думки членів Альянсу. Ця відповідь може мати два варіанти. Перший – Північноатлантичний блок сформує окремий кейс для України, куди впишуть цілу низку вимог із прописаними термінами виконання. Далі працюватиме дипломатія, бо треба ще отримати підтримку у всіх країнах-членах. Це процес тривалий, але він виглядає прийнятним.
Другий варіант – Україні пропонують гарантії безпеки на період до вступу в НАТО. Як британці гарантували фінам і шведам. Такий варіант також хороший, адже гарантії поширюватимуться на весь період, доки працюватиме натовська бюрократична машина. Питання лише в тому, хто з ядерних країн Альянсу дасть нам такі гарантії. Адже це фактично означатиме участь у війні з росією на нашому боці держави НАТО. Безпеку якої Альянс повинен захищати. Ризик прямого зіткнення цивілізації і орків зросте. З іншого боку, не слід виключати того, що за такого сценарію зміниться й поведінка путіна. Його пропаганда кричить: росія, мовляв, воює з усім НАТО. Що є брехнею. А яку пісню вона заспіває, коли небо над Україною закриє ядерна держава?
Юрій Васильченко / Depo.ua
