Майже три місяці. 85 днів. Вічність у наш шалено швидкий час. Вічність, якщо на власні очі бачити тисячі зруйнованих сімей та тисячі смертей щасливих та вільних людей. А по той бік війни, за невидимим колючим дротом сидять вгодовані пики z-істот, які продовжують захлинатися наркотичною сумішшю класичного нацизму і вбиваючого свідомість TV-героїну. Нині все просто. Без жодної двозначності. Вони – вороги. Прості, примітивні, передбачувані, інфантильні. Звичайні варвари, які випадково купаються в нафтових озерах і тому можуть оплачувати свої садистські розваги. Єдина нація, яка століттями сидить у рвані та злобі, але завжди надуває щоки. Які обов’язково луснуть сьогодні від приниженої «величі». Єдина нація, яка подібно до сарани досі намагається знищити чужі розвинені території. Ця z-нація не має розуму, не має позитиву, не має емпатії. Але має тільки всепожираючу ненависть, яку вони п’ють як гірку сорокаградусну настоянку віками. Зараз – кульмінація їхнього виродження.
…Ми не маємо простору для торгів. Ворог у нас брехливий і вічно п’яний. Типовий такий глобальний бомж, який незмінно хоче побитися і який викликає у оточуючих лише блювотні почуття. І тільки нам, єдиним у цьому світі, дана можливість назавжди заткнути цього z-нелюдя, що кидається на людей. Так, я добре знаю про ту ціну, яку ми платимо. Бачу, чую, читаю, розмовляю з тими, хто все втратив, а потім довго дивлюсь у порожнечу. Щоб запам’ятати та щоб наодинці оплакати наших…
… Нам судилося… Як мені подобається моя країна. Майже ідеальна. Бореться. Вмирає. Відроджується і знову бореться. Живе, щоб покарати мерзотників. Віднаходить все потрібне. Не спить ночами. Ігнорує сирени, тому треба рятувати, витягувати, йти далі. Вперто стоїть під тоннами падаючих авіаційних бомб. З сухими сльозами на очах ховає своїх дітей, аби ще відчайдушніше боротися. Тому що обов’язково тепер треба покарати російську сарану…
Країна, про яку обов’язково пишуть героїчні епоси. Країна, від якої божеволіють історики. Ще вчора в мене з надією запитували — «скільки ще і коли це все закінчиться?». А зараз … Зараз я набагато частіше чую — «скільки потрібно, стільки і боротимемося!» Будемо бити z-виродків: бити, бити, бити — монотонно, рутинно, без сну та відпочинку. За всю українську кров, яку вони пролили. Тому що не можна віддати хоч щось гопникам. Інакше завтра знову війна. Ще страшніша. Не можна домовитися з тими, хто готовий у прямому ефірі масово вбивати, бо некаране зло завжди зростає вдесятеро. Тому що незакінчені війни і тим більше «Мінські», які боягузливо підписуються, це обов’язково дорога до пекла.
…У нас тепер усе просто. Карфаген обов’язково має бути зруйнований. А «особи сучасної російської політичної національності» мають бути показово покараними. Дуже довгими тюремними термінами, щоб був час годинами дивитись документальні свідчення звірств цієї людоїдської z-армії в Україні. Просто прив’яжемо руки, зафіксуємо очі і на годин 10 залишимо наодинці з цією пекельною телехронікою, де злісні пики, понівечені буквою Z, намагалися вбити прекрасну Україну…
Михайло Подоляк / Facebook
