Вчора Слідчий комітет Росії порушив справу про «застосування на Донбасі методів війни, заборонених міжнародними домовленостями та актами». Причиною стало виявлення там масових поховань мирних жителів — як мінімум 295 осіб. Які, за версією російських правоохоронців, загинули внаслідок застосування «летального озброєння невибіркової дії». Простіше кажучи, внаслідок обстрілів. В яких, зрозуміло, звинувачують українські збройні сили.
Ця історія одразу викликає кілька логічних запитань. Якщо загиблі особи були знайдені, як кажуть російські слідчі, в серпні-жовтні минулого року, то чому кримінальну справу було порушено тільки тепер? Коли знаходять один труп — то справу відкривають максимум за лічені дні, якщо не години. А тут триста трупів — і піврічна пауза? Більше того, якщо припустити, що ці люди загинули під українськими обстрілами на неконтрольованих Києвом територіях — то ховали їх в непозначені братські могили, без будь-якої спроби ідентифікації чи розслідування, ті ж таки російські найманці та проросійські бойовики. Що, з точки зору кримінального права, також тягне на статтю про приховування слідів злочину. І чому справу не розпочали тоді, в 2014-му?
Одне з пояснень напрошується саме по собі. Відкопали жертв бойовиків. А стільки часу чекали, щоби не було можливим з’ясувати, хто саме вбив цих людей і відповідальність можна було б перекинути на ЗСУ.
Втім, це не єдина версія. Оскільки віднайдення слідів «геноциду» перебуває зараз досить високо у списку політичних потреб Кремля. Про які ненароком, а може й навпаки, цілком собі сплановано — російський президент розповів позавчора, під час спільної пресконференції з канцлером Німеччини Олафом Шольцом. Реагуючи на докори Шольца у тому, що Росія прагне розв’язати нову війну, Путін заявив: «Що стосується війни в Європі, пан федеральний канцлер щойно сказав, що люди його покоління, а я належу до цього покоління, важко собі уявляють якусь війну в Європі. І сказано це, звичайно, стосовно ситуації навколо України. Але ж ми з вами були свідками війни в Європі, розв’язаної якраз блоком НАТО проти Югославії!».
У відповідь на що Шольц цілком резонно зауважив: «У Югославії панувала дещо інша ситуація. Там була небезпека та загроза геноциду, цьому необхідно було перешкодити!». «Дозволю собі тільки додати, що, за нашими оцінками, те, що відбувається на Донбасі сьогодні, — це геноцид», — відповів йому Путін.
Таким чином, Росія збирається виправдовувати власні подальші агресивні дії бажанням чи то уникнути «геноциду на Донбасі», чи то покарати винних за геноцид, який нібито вже відбувся.
І, наприклад, сьогоднішні чисельні заяви сепаратистів про нібито обстріли населених пунктів «ДНР» та «ЛНР» українськими військовими дуже добре вписуються в цей наратив. Рівно ж як і обстріли дитсадка в Станиці Луганській, які. Вочевидь, призначені для того, щоб спровокувати масштабну українську відповідь. Все за канонами терористичної практики, добре відомої нам по арабо-ізраїльському конфлікту. Коли чергові войовничі радикали з території шкільного стадіону обстрілюють ракетами ізраїльське місто, а коли з боку Ізраїлю прилітає відповідь на обстріли, і, не дай Боже, страждає будівля школи — негайно кличуть західних кореспондентів, щоби продемонструвати «звірства ізраїльської воєнщини». Тепер в подібній ситуації опинились українські військові.
Якою може бути протидія? Все просто і складно водночас. Потрібно забезпечити максимальне спостереження за лінією зіткнення з боку міжнародних спостерігачів. Забезпечити можливість через веб-камери спостерігати за ситуацією в більшості українських населених пунктів неподалік від лінії зіткнення, це не так вже й складно чи дорого. Спробувати зробити все можливе, щоб розширити склад місії ОБСЄ — і запросити які завгодно інші нейтральні спостережні місії. І відповідати на провокації ворога максимально точно, по можливості використовуючи дрони із відеофіксацією ударів, а не артилерію. Хоча, в багатьох випадках, подібне простіше сказати, ніж зробити.
Тарас Паньо / Depo.ua
