Вчорашня зустріч у «нормандському форматі» викликала невеличкий скандал іще до свого початку. Що, втім, не завадило представнику України, очільнику ОП Андрію Єрмаку розповісти за її результатами про «реанімацію формату». І, з певної точки зору, він таки мав рацію.
Бо після півроку практично повної відсутності контактів, Єрмак, а також замглави кремлівської адміністрації Дмитро Козак, і радники канцлера Німеччини та президента Франції Єнс Плетнер та Еммануель Бонн відповідно, проговорили більше восьми годин. І цього, напевно, виявилось замало — оскільки сторони домовились зустрітись через два тижні у Берліні.
Втім, якщо оцінити не час, витрачений на переговори, а їх результативність, то ентузіазм може пригаснути.
Оскільки, приміром, за результатами зустрічі Єлисейський палац опублікував комюніке з кількох речень. Суть яких зводилась до того, що Мінські домовленості є основою роботи «нормандського формату», учасники переговорів мають намір продовжувати роботу для зменшення суперечностей, і що режим припинення вогню на Донбасі повинен дотримуватися незалежно від розбіжностей із інших питань. Знайти в цих твердженнях не те що прорив, а навіть помітний неозброєним оком рух вперед доволі складно.
Звичайно, цим комюніке справа не обмежилась — як Єрмак, так і Козак дали окремі прес-конференції у посольствах. Український посадовець, зокрема, похвалився тим фактом, що за результатами вчорашньої зустрічі вдалося узгодити спільне комюніке. І що він заявив російській стороні про необхідність деескалації не тільки на Донбасі, але й на інших ділянках українсько-російського кордону.
Натомість Козак розповів журналістам про «непросту, але відверту розмову». Що в дипломатичній мові є усталеним фразеологізмом для безрезультатних переговорів, за результатами яких всі сторони хочуть сказати щось втішне. «Ми погодилися, що поки будуть різночитання щодо Мінських угод, «нормандський формат» навряд чи зможе відіграти будь-яку істотну роль у сприянні врегулюванні конфлікту на південному сході України та в контактній групі», — констатував очевидне Козак. Додавши, що першочерговим завданням є «вийти на єдине розуміння» всіх положень Мінських угод.
Таким чином, на восьмий рік після початку конфлікту на Донбасі, та за сім з гаком років після підписання Мінських угод, сторони домовились про те, що слід узгодити, хто і як уявляє собі їх виконання.
При тому про ключові причини довготривалої летаргії «нормандського формату» — зокрема, питання про те, з ким повинна вести переговори Україна — з Росією чи маріонетковими урядами сепаратистів — на зустрічі чи то не піднімались взагалі, чи не отримали жодного адекватного розвитку і на фінальних прес-конференціях про них «забули».
В цьому місці виникає логічне питання. Чому Москва, яка впродовж половини минулого року заявляла, що «переговори заради переговорів» нікому не потрібні, і відверто знущалась з французьких та німецьких дипломатів, публікуючи конфіденційне листування з партнерами по «нормандському формату», раптом радикально змінила позицію, і не просто пішла на чергову безплідну розмову, а й погодилась перетворити її на своєрідний дипломатичний марафон зі скорим продовженням?
Подібний крок мав би практичний сенс, якби один з учасників процесу — хоч Україна, хоч Росія — погодився би піти на радикальні поступки, що уможливило б подальше вирішення конфлікту на умовах опонента. Але такого, наскільки відомо, наразі не трапилося. Україна ніби не збирається виконувати вимоги Москви. Та й Росія, роздумуючи над передачею зброї «ополченцям» та ймовірним визнанням самопроголошених «республік», ознак готовності до компромісу не демонструє.
За таких умов поведінку Москви може пояснити лише одне припущення. Явна ескалація на українських кордонах, яка призвела до обговорення масштабних санкцій та евакуації частини дипкорпусу західних держав з України, все-таки надто сильно вдарила по російській економіці. Вчорашні рекордні курси долара, що пробив позначку у 80 російських рублів, та євро, яке здолало показник у 90, стали відображенням процесу втечі капіталу з Росії. Пригальмувати який у Кремлі вирішили за допомогою відновлення «конструктивного дипломатичного діалогу» стосовно Донбасу. І допоки цей діалог буде вигідним для економіки Росії, Козак буде змушений регулярно відвідувати Париж, Берлін, а можливо — і Київ. Втім, сподіватися, що розмови у «реанімованому форматі» в якийсь спосіб змінять хоч військові, хоч геополітичні плани Росії, було б наївно і небезпечно.
Тарас Паньо / Depo.ua
