Вчорашні заяви заступника глави адміністрації президента Росії Дмітрія Козака були відверто «клікбейтними» – хоча й не надто вдалими. Зокрема, відповідаючи на питання стосовно ймовірного посилення участі Росії у війні на Cході України, він заявив: «Все залежить від того, який масштаб буде пожежі (війни на Донбасі – ред.). Якщо там буде, як каже наш президент, влаштована Сребрениця, мабуть, змушені будемо встати на захист».
Заява вийшла відверто двозначною. Оскільки в Сребрениці різанину влаштували саме гаряче підтримувані Росією боснійсько-сербські «ополченці». А захистити босняків в сусідньому містечку зумів саме невеличкий підрозділ українських миротворців. Тому й цього разу Росії, напевно, варто уважніше стежити за «ополченням Л-ДНР», аніж за українською стороною.
Втім, окрім роздумів по геноцид Козак потішив російську публіку прогнозами про те, що початок активних бойових дій на Донбасі стане «початком кінця України», що Донбас захищають «загартовані в боях військові формування» (без уточнення, що це за формування і звідкіля вони там взялися), і навіть – вершина лібералізму – додав, що Росія «не збирається різати суверенітет чи загарбувати території». Як останнє співвідноситься з анексією Криму – сказати важко, але внутрішньої логіки у промові Козака і без того шукати не варто.
Натомість суть його промов достатньо проста і прозаїчна. І зводиться вона до тривіальних погроз Україні. Погроз стосовно того, що роздавши на Донбасі 600 тисяч російських паспортів, Росія тепер в будь-який момент може отримати привід для війни, влаштувавши імітацію «української агресії проти громадян Росії». Цією можливістю він відверто хизується як перед російськими журналістами, так і перед мільйонами їх глядачів та читачів.
Але це хизування є цілком марним. Оскільки за сучасного рівня розвитку технологій Росії не вдасться розпочати війну на Донбасі, звинувативши в цьому Україну. Бо вже навіть на початку Другої світової німецька провокація з солдатами вермахту, які переодяглися в уніформу поляків і «напали» на радіостанцію в Гляйвіці, нікого, м’яко кажучи, не переконала.
Сьогодні, за наявності супутникового авіаційного та радіолокаційного спостереження, з’ясувати, хто саме розпочав великомасштабні бойові дії в Європі, не видається проблемою. Тим паче, якщо за регіоном уважно спостерігають держави-члени НАТО. Тому історія про «українців, що влаштували Сребреницю», не переконає нікого ані у Вашингтоні, ані в Брюсселі чи Берліні.
І Кремлю, якщо буде прийняте рішення стосовно інтенсифікації конфлікту на Донбасі і початку участі в ньому «офіційних» збройних сил Росії, казки про «Сребреницю» та «розіп’ятих хлопчиків» не допоможуть рішуче нічим.
Як продемонструвала вчора розмова Путіна із Меркель, навіть дипломатична німецька лідерка порадила російському президентові спочатку прибрати війська з українського кордону, стягнуті туди за кілька останніх тижнів – і вже після того починати говорити про «можливості деескалації».
Шансів на те, що Путін дослухається цієї мудрої поради, звичайно, небагато. Але факт залишається фактом – масована інформаційна кампанія, що мала на меті переконати світ в тому, що «Україна здійснює ескалацію на Донбасі», схоже, не спрацювала.
І перед російським керівництвом постає чіткий вибір – або продовжувати підвищувати градус конфлікту, і нести за це відповідальність як мінімум на міжнародній арені, або здійснювати деескалацію і переводити конфлікт у «сплячий» режим. Варіант «сховатися за Сребреницею» цього разу явно не вдасться.
Тарас Паньо / Depo.ua
