Київський апеляційний суд звільнив з-під варти фігуранта в справі збитого MH17 Володимира Цемаха. Ця новина, судячи з реакції соцмереж, спричинила ефект бомби. Колись ми будемо згадувати ці часи, як «до Цемаха» і «після». Адже Цемах є цінним свідком у справі розстрілу рейсу МН17. Для його ув’язнення українські спецслужби провели блискучу спецоперацію, арештувавши та доставивши на неокуповану територію колишнього начальника «протиповітряної оборони ДНР». Про те, що саме Цемах є наріжним каменем у звільненні з російської буцигарні українських моряків, Олега Сенцова, Романа Сущенка, Володимира Балуха, тяжкохворого Едема Бекірова та багатьох інших говорили адвокати, активісти, журналісти та політики кілька днів тому.
З проханням не обмінювати Цемаха до українського керівництва зверталися Нідерланди та Європарламент. Прокуратура Нідерландів навіть надіслала листа, що Цемах проходить у справі як підозрюваний. Український прокурор у суді наполягав, що звільнення Цемаха становить небезпеку для його життя. Враховуючи, що влітку 2017 року в Росії було вбито Євгена Єрофєєва, якого обміняли на Надію Савченко, прокуратура цілком може мати рацію. І ось ключового фігуранта міжнародного розслідування звільнено. Ймовірно, що він невдовзі опиниться в недосяжності для українського і світового правосуддя. Так у чому ж фундаментальність ситуації? Річ у тім, що це не про Цемаха, і навіть не про МН17. Це про повагу України до героїзму своїх синів.
Володимир Путін уже заявив, що обмін полоненими між Росією та Україною буде «масштабним». «Виходячи з міркувань гуманності, ми підходимо до фіналізації перемовин, зокрема й з офіційною владою. Я думаю, найближчим часом це стане відомо», – розповів президент Росії на економічному форумі. Це сталося одразу після звістки про звільнення Цемаха. Тож процес обміну розблоковано. Росія почула Київ. І хоча реакції західних партнерів поки немає, можна не сумніватися, що вони теж правильно зчитали сигнали. Невдовзі ми побачимо подальше зближення Заходу з Росією та маргіналізацію України, як нездатної до суб’єктності держави.
Звільнення Цемаха може стати початком здійснення мрії Путіна щодо отримання негласного дозволу на панування над країнами пострадянського простору. Звісно ж, нас будуть заспокоювати тим, що людей потрібно звільняти, що жодні сльози матерів не варті сприянню суду над тими, хто збив якійсь там літак. І тут хочеться спитати, чи за для поступок під час обміну українські розвідники ризикували життям, вивозячи високого рангу бойовика? Чи заради анонсованого Путіним «зближення між країнами», початком якого має стати обмін тисячі захисників України віддавали своє життя? І чи будуть друзі України підтримувати нас і надалі, якщо гордої воюючої України більше немає?
Втоптаною в багнюку виявилася не лише міжнародна репутація нашої країни. Не лише звитяга українських розвідників була помножена на нуль. Що мають відчувати ті, хто гордо кидав «пропозиції» в обличчя окупантам? Сенцов, який не пішов на співпрацю з російським судом. Бекіров, який відмовлявся від їжі та ліків. Балух, якого били та шельмували. Моряки, які відмовилися визнати Україну винною в перетині російського кордону біля Криму. Що вони мають думати тепер? Що вони всі божевільні ідеалісти? Саме країна, заради якої вони віддали все, дає їм зрозуміти, що треба було домовлятися, пристати на умови окупантів.
Те, що зараз намагається провернути Банкова та Кремль – це плювок у обличчя всім тим, хто не зрадив. Їм ясно дали зрозуміти, що вони заважають своєю незламністю «дружбі між народами». Збитий у небі над Донбасом «Боїнг» став початком виходу російської агресії проти України на міжнародний рівень. Звільнення Цемаха – це початок визнання жертвою вимог агресора, його волі та влади над собою. А те, що при цьому постраждає імідж України на міжнародній арені, що її захисники відчують себе дурнями, що кати будуть сміятися в обличчя незламним та зловтішатися з їхніх цінностей – те все для керманичів України неважливо. Після Цемаха вони більше не мусять ховатися.
Лариса Волошина / День
