Минулого року Володимир Зеленський, засновник, головний ідеолог та ось уже двадцять років як обличчя «Студії Квартал 95», опинився в переліку найвпливовіших українців. Гумор у тому, що в один список із ним потрапив письменник Сергій Жадан. Впливовість у нашій країні дорівнює пізнаваності, між тим Жадана не ідентифікують мільйони, на відміну від Зеленського. Письменник їздить у метро й муніципальному транспорті. Майстер же гумористичного слова отак запросто на людях не з`являється, а виходить кудись завжди в супроводі охорони. Іноді складається враження: головний «кварталівець» за статусом уже тягне на президента України, пише Андрій Кокотюха для Ділової столиці.
І це вже не смішно. Бо подібні амбіції Володимиру Зеленському приписали після не такого вже давнього скандалу довкола серіалу «Свати», який виробляє «Квартал». Через участь російського актора Федора Добронравова, який публічно підтримав анексію Криму, показ стрічки заборонили. «Свати» мали високий рейтинг, виробники заробляли на показах, продавали серіал на російський телевізійний ринок. Тепер теж можуть – але українське телебачення віднині не має права показувати цю невинну на перший погляд комедію.
«Квартал» опинився в ситуації, коли виробляти й заробляти непогані гроші реально. Але неможливість показу готового продукту в України робить «кварталівців» подібними до сепаратистів, котрі женуть у Росію вагони вугілля з окупованих територій. Заборону серіалу в соцмережах назвали прямою атакою на Зеленського, який зіграв роль президента України в серіалі «Слуга народу», створив однойменну політичну партію і готується йти на вибори. Президент Зеленський раптом став для сотень тисяч українців такою ж реальністю, як для інших сотень тисяч – президент Вакарчук.
Схоже, пан Зеленський сам у це повірив, бо потенційному главі держави можна все. Інакше не пояснити природу його нинішніх жартів. Варто згадати свіжий приклад – показаний у новорічний вечір скетч «Хто стругав Буратіно», за сюжетом якого дерев`яний хлопчик вирішив зізнатися, що він гей, після чого друзі – ляльки і рідний тато Карло – відразу затюкали бідаку. Активісти ЛГБТ-спільноти не забарилися з обуренням, пікетуючи чомусь офіс каналу «1+1», який показав концерт сумнівного змісту, а не офіс самої «Студії Квартал 95». А це – різні приміщення. З таким же успіхом можна було раніше влаштовувати протести біля офісу каналу «Інтер» – свого часу програми «Кварталу» виходили в його ефірі. Громадяни досі не розуміють: монополісти телевізійного сміху вже давно живуть самостійним життям, ставши такою собі державою в державі. Через те й почали дозволяти собі забагато. Як, власне, всякий, хто перебуває при владі й користується з цього.
Перший дзвіночок дзенькнув, коли Володимир Зеленський пожартував у латвійській Юрмалі про Україну як акторку порнофільму. З цього сміялися й плескали в долоні російські туристи. Українські соцмережі обурилися. Проте секрет успіху «Кварталу» в тому, що його глядачі не сидять у соцмережах. Тих, хто вдячно дивиться вироблений командою пана Зеленського продукт, у рази більше, ніж тих, хто гнівно його таврує. Аудиторії не перетинаються. Так само, як не перетинаються глядачі «Гри престолів» і «Сватів». Останніх в Україні значно більше. Це фанати хай умовної, але – стабільності, яку з дня на день, з року в рік дарують Зеленський і компанія. Адже нема нічого стабільнішого за новорічні випуски «Вечірнього кварталу».
Для прихильників це дорівнює регулярній появі на телеекранах Філіпа Кіркорова. Не так давно концерти за його участю вільно показували і в Україні. Вони приносили телеканалам стабільні рейтинги, бо серед нас є мільйони, котрим не хочеться змін. Ці люди звикли до єдиного з Росією інформаційно-культурного простору, і «Квартал» тут виявився дуже успішним, пропонуючи гумор на два ринки. Навіть якщо в Росії їм уже не раді, «кварталівці» підсвідомо тримають аудиторію сусідньої країни в головах.
Поки «Квартал`95» програмує народ безкарно, загальна ситуація не зміниться. Навпаки: вплив популярних артистів-гумористів на маси лише зростатиме. До Майдану і війни народ вдячно слухав Володимира Зеленського через довколишню сірість, у яку занурювала людей правляча Партія регіонів. Тепер слухають через тотальне розчарування, яке підсилюється безкінечною війною та поступовим, впевненим і для багатьох болісним прощанням із спадщиною СРСР.
Тому Володимир Зеленський не боїться жартувати про Україну-повію. Він лише говорить те, що від нього хоче почути його публіка. Те саме зі «Слугою народу»: у повнометражній версії популярного серіалу з його вуст звучить: «Людям жерти нема чого хоч у Дніпропетровську, хоч у Дніпрі!» – і обурені декомунізацією мільйони дружно аплодують. А скетч про Буратіно взагалі виконав певну просвітницьку місію: вдячна «кварталівська» публіка навряд чи до того уявляла значення терміну «камінг-аут». Зеленському згадані вище мільйони українців вірять більше, ніж президентові. Інакше не може бути в ситуації, коли нібито позитивний чоловік, добрий гуморист, промовляє з екрану так само часто, як топові політики.
