Вранці 10 травня російські окупаційні війська перейшли кордон з Україною в Харківській області і розгорнули те, що почали називати «наступом на Харків», хоча в першу добу це більше нагадувало суєту в сірій зоні. Бойові дії, які для наших військових не стали сюрпризом, в інформаційному потоці подавали як інфернальні прояви апокаліпсису та неминучої втрати Харкова. Що ж, через дві доби можна зробити попередні висновки – що це було.
Попередня підготовка
Ще до початку «наступу на Харків» російська пропаганда запустила ІПСО, основним наративом якої було створення паніки серед мешканців міста-мільйонника. На тлі інтенсифікації ударів по Харкову і занурення його в блекаут стали поширюватися страшні «пророцтва» про те, що готуються оточення і захоплення міста.
Перші наративи такого типу були вкинуті наприкінці 2023 – на початку 2024 року, а наприкінці лютого було надано відмашку на значну активізацію всіх інформаційних майданчиків для поширення наративу про загрозу Харкову. Очевидно, що саме тоді було дано зелене світло операції «Імітація», адже в той же період почалася реорганізація груп військ з прикриття кордону «Брянськ», «Бєлгород» та «Курськ» у єдине угруповання військ «Сєвєр» із призначенням командувачем генерал-полковника Лапіна (за штатом – командувач Ленінградським ВО). І не дарма.
Справа в тому, що саме 44-й армійський корпус (АК), який форсовано став формуватися наприкінці лютого – на початку березня, мав стати основною ударною компонентою у складі УВ «Сєвер» у рамках операції «Імітація».
Але як би не хотілося російським пропагандистам видати бажане за дійсне, у них все пішло не зовсім за планом, а досягти поставлених завдань не вийшло.
Однак, перш ніж приступити до цього розділу, зверну вашу увагу на те, які сили та засоби були задіяні на початковому етапі цієї операції.
Потенціал угруповання військ «Сєвєр»
Станом на 10 травня УВ «Сєвєр» була чисельно групою військ на 53 тисячі особового складу із загальною кількістю техніки у вигляді:
- танки – 400;
- ББМ – 1000;
- ствольна артилерія – 1 000;
- РСЗВ – понад 100.
Багато хто, коли говорили про загрозу від УВ «Сєвер», використовували навколорозмірне пояснення загрози для Харкова в 50 тисяч, але, по суті, це не так. Приблизно 35 тисяч тіл від цієї маси сил і засобів розподілено вздовж кордону з Україною в Курській, Брянській та Бєлгородській областях РФ, оскільки вони є частиною групи військ прикриття кордону протяжністю 750 км.
Головним ударним елементом, який збільшив УВ прикриття кордону з 35 до 53 тисяч, став саме 44-й армійський корпус та низка інших підрозділів.
У свою чергу головним ударним потенціалом 44-го АК мала стати 72-а мотострілецька дивізія (МСД) та низка інших формувань, а саме: 128-а ОМСБр; 9-а артилерійська бригада (АБр); 70-а ракетна бригада (РБр), а також інші формування – такі як окремий розвідувальний батальйон (ОРБ), окремий інженерно-саперний полк (ОІСП), окремий батальйон управління (ОБУ).
Але найцікавіше в тому, що на момент початку операції «Імітація» 44-й АК не було повністю сформовано. Росіянам бракувало як людського ресурсу, так і механізованої компоненти, щоб повністю комплектувати підрозділи. До того ж кульгала логістика. До початку операції у Бєлгородській області замість чотирьох тисяч тіл у 44-му АК перебувало трохи більше двох тисяч, і частина з них була аж ніяк не штурмовиками, а тиловими підрозділами.
Саме тому перший ешелон «наступу» використав не стільки лапинців із 44-го армійського корпусу, а підрозділи 11-го АК, посилені 44-м. Тобто, м’яко кажучи, щось пішло не зовсім за планом із самого початку.
Старт та хід операції «Імітація»
Слід розуміти, що основним завданням операції «Імітація» є не захоплення Харкова. Не оточення Харкова. Навіть не прорив до Харкова та створення загрози оточення та захоплення. Завданням операції є імітація всього вищевикладеного, щоб змусити Сили оборони України відтягнути з інших плацдармів ресурс для захисту міста.
Того ресурсу, який мають російські окупаційні війська на даній ділянці, достатньо для того, щоб організувати прикордонну колотнечу, але ніяк не захоплення міста-мільйонника. Так і сталося.
Підрозділи РОВ сконцентрували удар у напрямі Плетенівки та Огірцевого на північ від Вовчанська з виходом на Гатище та Стрілечу, Пильну та Борисівку на північ від Липців з виходом на Красне. Хоча підсумком першої доби цього перформансу російське командування явно бачило контроль над Вовчанськом і вихід на Липці.
Напрям удару був на села, які знаходяться екстремально близько до кордону з Росією і практично всі вони після звільнення Харківської області у 2022 році були у сірій зоні. Через близькість до кордону обладнати там позиції та фортифікації було неможливо, і РОВ чудово знали, що там як немає місцевих жителів, так і СОУ з’являлися лише патрулями, але не розміщувалися гарнізоном на постійній основі.
У свою чергу зі втрати цих сіл спробували зробити якесь епічне досягнення схоже на «Києв за три дні». І в цьому плані, на жаль, інформаційний простір України просидав у питаннях протидії та подання адекватної інформації.
Замість того, щоб пояснити, що трагедії від втрати Пильної бути не може, й обороняти село, що знаходиться на кордоні з РФ, якось моветон, низка журналістів журилися, що там не були обладнані фортифікації. Тобто село, яке прострілюється не просто зі 152-мм або навіть 82-мм, а банально зі СВД і всього за 3-4 заходи Су-34 з ОФАБ-1500 стирається в пил, мало бути обладнане неприступними рубежами?
У свою чергу РОВ у подачі своєї інформації максимально акцентували увагу на відстані до Харкова. Наприклад: «Звільнена Стрілеча! До Харкова всього 28 кілометрів!» І сором’язливо замовчували про те, що в принципі від кордону РФ до Харкова в середньому 25-30 км і що досягнення у сірій зоні виявилися досить незначними.
Продовження та висновки
Так, продовження буде. Справа в тому, що те, що ми з вами могли спостерігати останні дві доби, більше було активною розвідкою боєм у сірій зоні. Але в міру того, як 44-й армійський корпус продовжить отримувати підкріплення, а в справу будуть введені резерви, РОВ намагатимуться окупувати Вовчанськ. Спробують вийти на Липці. Активізуються навіть по Е-105 і ломитимуться у Козачу Лопань.
Але слід розуміти, що це все обмежені можливості обмеженого контингенту, який навіть на початковому етапі і навіть у сірій зоні не зміг одразу досягти поставлених бойових завдань. Їм їхня операція «Імітація» дається з великими труднощами і великою кров’ю.
І найголовніше. Замість того, щоб посипати голову попелом і верещати в нестямному істеричному крику «Всьо прапало!», варто просто порівняти те, що відбувалося 24 лютого 2022 року і що ми маємо станом на 12 травня 2024 року (починаючи з ранку 10 травня 2024 року), особливо з урахуванням неживих, сірих зон біля кордону.
Тверезого, критичного мислення та віри в Сили оборони України кожному! Слава нації!
Олександр Коваленко / Обозреватель
