Після 1991 року я неодноразово вказував, що як тільки Україна задумається про реальну незалежність, на неї чекає неминуча війна з Росією. Мої співвітчизники тим часом голосували за Леоніда Кучму, розраховували на дешевий російський газ і всерйоз захоплювалися «багатовекторністю» української зовнішньої політики.
Досі багато українців продовжують вважати Кучму найкращим президентом країни. Вони навіть сьогодні не можуть зрозуміти, що їхній вибір у 1994 році і політика Кучми завели країну у справжнісінький глухий кут. Що ми не скористалися єдиним геополітичним шансом, яким скористалися наші сусіди – приєднатися до НАТО та ЄС у період, коли Росія ще не була готова піти на відкриту конфронтацію із Заходом. І зараз, як маленькі скривджені діти, дорікаємо на Будапештський меморандум і погрожуємо відновити ядерний статус. А я впевнений, що 1994 року батьки юного Володі Зеленського голосували за Кучму і таким чином вибрали долю для свого власного сина – капітуляція, еміграція чи смерть.
Після 2014 року я неодноразово вказував, що проблема України зовсім не полягає в тому, що окуповані Крим чи Донбас, а в тому, чи українська держава вціліє взагалі і на яких, власне, територіях. Але який був наш власний порядок денний? Ми переконували себе, що треба просто «розвивати країну» і тоді Крим та Донбас «повернуться самі», ніби йшлося не про окуповані території. Виборці Зеленського – і, здається, він сам – вірили, що війна з Росією продовжується просто тому, що на війні «наживається» українське керівництво та «треба просто перестати стріляти».
Ми серйозно міркували про те, що Путін хоче «впхнути» Донбас в Україну, і це зупинить наш розвиток. Думка про те, що Путін ніколи не збирався нам нічого «впихати» і відмовлятися від плацдарму, досі багатьом здається крамольною. Так ось, Путін хоче «впхнути» Україну в «ДНР», а не «ДНР» в Україну. Йому потрібно, щоб вся Україна була такою самою, як «ДНР» – із колабораціоністами, насильством та російськими танками на дорогах.
Жодних шансів домовитися з Путіним не існує. Від слова взагалі. Або кремлівського диктатора зупинить цивілізований світ і йому зможуть протистояти самі українці, або він продовжить своє просування українською територією, метою якого є знищення не лише Української держави, а й українського народу. І Путін дійде туди, куди йому дозволять. Ці вісім років були перепочинком, надією на капітуляцію – але зараз Путін розлучився з цими надіями. Зеленський не капітулював, привести до влади колабораціоніста на виборах Путін не може, зараз уже не 2010 рік. Все, що йому залишилося – це війна.
І він воюватиме.
Віталій Портников / Еспресо
