«Нас не чекають у НАТО. Швидше Грузію візьмуть… Ми хочемо, нас не беруть. Ми втрачаємо репутаційно. Нам не можна йти туди, де нас не чекають».
Такими словами розродилася народний депутат від партії «Слуга народу» Ірина Верещук. Іронія долі полягає в тому, що вона очолює один з підкомітетів Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони. Та навіть розширена опція доступу до державної таємниці мало що змінює в ставленні до цієї заяви.
В Конституції України закріплено повноваження парламенту. Відповідно до 85-ої статті Основного закону, одним з повноважень ВР є визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Тобто, НАТО.
Ми поговоримо про політичну мотивацію цієї заяви. Проте, якщо говорити про юридичну площину, то суть полягає в тому, що заява Верещук суперечить навіть повноваженням парламенту і народного депутата. Мабуть, пані депутатка неуважно читала Конституцію.
Хоча хто в Україні колись зважав на такі другорядні умовності як закон. Смішне питання.
Проте, в плані суті і логіки заяви, суперечностей теж багато.
«Бо Росія не дозволить»?
Коли у вас щось не виходить, або ви бачите перед собою перешкоду, яка здається нездоланною на шляху до цілі, що ви робите? Людина, яка має ціль, імовірно намагається здолати перешкоду, або шукає інший шлях якщо це неможливо. Мабуть це логічно.
Але така логіка не притаманна депутатці від СН Верещук. На її думку, треба відмовитися від ідеї вступу до НАТО. Бачте, Росія нам цього не дозволить. Ми ж так хочемо, а нас не беруть і все таке.
Верещук є членом парламентського комітету з питань нацбезпеки. Тільки мабуть переплутала фракції. Логічніше було б записатися в ряди фракції Медведчука. Власне, політичні опоненти і звинувачують її у зв’язку з Медведчуком.
Але тут і прямого зв’язку не потрібно, щоб розуміти, що такі вислови просто копіюють позицію Медведчука, а отже і Кремля. Отож, виходьте, пане Медведчук, вас помітили.
Згадайте скільки було розумників, які розповідали, що ми маємо з благоговінням чи то вчиняти дії чи то утримуватися від дій, бо це може не сподобатися Росії. Приймати чи не приймати якийсь закон, захищатися чи ні, переслідувати того чи іншого злочинця чи ні. Скільки було і є політиків, які втирають нам, що ми «приречені» бути з Росією і все в тому ж дусі.
Чи поводять себе таким чином люди, які справді чогось прагнуть, наприклад зберегти і захистити державність України? Ні. Чи говорять такі речі люди, які ставлять собі певну ціль насправді, звісно, якщо ця ціль не полягає в підриві Української держави? Ні.
Заява про те, що хтось нам чогось не дозволить, не більше, ніж намагання прикритися якоюсь логікою, яка насправді не логіка. Це шантаж в найкращих традиціях Кремля. І народний депутат цю позицію ретранслює.
Це на секунду позиція провладного депутатата. Відмовитися від курсу на вступ до НАТО. Бо Росії не подобається. Пряма робота в інтересах Путіна, як би заштамповано не звучало.
Я не ідеалізую. Не вважаю, що навіть вступ України в Альянс вирішить всі проблеми. Але в тому то і справа, що влада має зважати на національні інтереси України, а не на те дає нам щось Росія чи ні. Росія вбила тисячі наших громадян. І ще вб’є. І це саме по собі є причиною того, що нам краще прагнути в НАТО з усіма обмовками, недоліками і навіть небажанням мати з нами справу. Хоча б для того, щоб взяти звідти найкраще по максимуму. В інтересах України, а не того, кому щось там не подобається.
Така заява виглядає як чергова ретрансляція шантажу, який триває десятиліттями. Власне, це і є ретрансляція цього. Ну, і як чергова спроба «промацати» громадську думку. Щоб потім вийшов наприклад уже голова комітету і заявив, що ніхто ні від чого відмовлятися не буде. Або ні. Це вже як вийде.
Олександр Солонько / site.ua
