Законопроект про мобілізацію відкликано урядом через 17 днів після внесення. Тема надто серйозна, щоб іронізувати: а навіщо вносили неякісний проект? Питання треба ставити інакше: це була випадкова помилка чи навмисна? І навіть якщо не було злого наміру, треба ставити питання про відповідальність. Бо тема, повторимо, надто серйозна.
Початкова помилка
Сумну долю законопроекту було запрограмовано ще півроку тому. Процитуємо міністра оборони Рустема Умєрова: «Над мобілізаційним законопроектом працювали півроку в робочій групі — представники всіх без винятку фракцій парламенту, команди Міністерства оборони, Генерального штабу та низки інших міністерств та відомств». У цьому списку є промовистий пропуск: не згадані представники Офісу президента. Чи то вони взагалі не брали участі у робочій групі, чи то не хочуть афішувати свою причетність до законопроекту.
Чи можна було замість фіаско здобути тріумф? Так. І на Банковій достатньо спеціалістів, щоби організувати це. Потрібно було від початку оголосити майбутній законопроект ініціативою верховного головнокомандувача ЗСУ Володимира Зеленського. А після цього потрібно було щодня — протягом усього часу, поки проект готувався, — піарити його на телемарафоні, в інших медіа та в соцмережах, використовуючи весь свій арсенал: і традиційних спікерів Офісу президента, і провідних «слуг народу», і позитивних блогерів Банкової.
Проект-бастард
Усі ми дорослі люди і розуміємо, що у дитини обов’язково був батько. Законопроект про мобілізацію не міг з’явитись без санкції президента. Вкрай складно повірити, що народні депутати та чиновники Міноборони самі захотіли написати цей проект, а не за вказівкою з Банкової. Але навіть якщо так, вони перед тим, як братися за роботу, обов’язково мали отримати згоду від президента, бо все, що стосується війни, — це його конституційна сфера відповідальності.
Якби Зеленський опікувався долею цього проекту, він би сам керував його розробкою і потім вніс його до парламенту від свого імені. Президент, нарівні з народними депутатами та Кабміном, має право законодавчої ініціативи. І на Банковій є людина, яка відповідає за розробку законопроектів щодо оборонної сфери. Це заступник керівника ОП Роман Машовець. Його підпис стоїть під пояснювальними записками до кількох важливих ініціатив Зеленського, включаючи закон «Про основи національного спротиву», ухвалений у липні 2021 р.
Мабуть, Машовець зміг би написати «правильний» законопроект щодо мобілізації. Звісно, він працював би не сам-один, а за допомогою представників парламенту та уряду, а також військового керівництва ЗСУ.
Натомість вийшов несмішний анекдот. 28 червня 2023 р. Зеленський вніс до парламенту законопроект «Про застосування англійської мови в Україні» та визначив його як невідкладний. Новину про це він зробив родзинкою свого урочистого виступу у парламенті з нагоди Дня Конституції. На цю ініціативу в нього і час знайшовся, й ентузіазму вистачило, хоча вона, якщо чесно, анітрохи не допомагає наблизити нашу перемогу у війні з Росією. До речі, незважаючи на оголошену Зеленським «невідкладність», законопроект про англійську мову досі не просунувся далі за перше читання. І ніхто про нього навіть не згадує. Ми б теж не згадали, якби не захотіли знайти приклад ініціативи, яка для Зеленського виявилася важливішою за мобілізацію.
Усі депутати та чиновники чудово розуміють, що від успіху чи неуспіху мобілізації безпосередньо залежать наші успіхи чи неуспіхи на фронті. І тому навряд чи додалося їм оптимізму, коли вони побачили, що президент боїться публічно підтримувати мобілізацію.
Перша чітка ознака цього остраху з’явилася ще в червні 2023 р., коли Зеленський проігнорував ухвалений парламентом у двох читаннях урядовий законопроект №9281. Цей закон знизив з 27 до 25 років вік, після досягнення якого чоловіки не підлягають призову на строкову службу і відповідно підлягають мобілізації. Законопроект було розроблено Міністерством оборони з ініціативи головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Верховна Рада ухвалила закон 30 травня конституційною більшістю (304 голоси за), спікер Руслан Стефанчук підписав його 5 червня і направив на підпис Зеленському, де він і лежить уже сім місяців без руху: ані підпису, ані вето.
Можна здогадуватися, як ця втеча від проблеми позначилася під час бойових дій. Якби закон був підписаний президентом і набув чинності ще в червні, то зараз наша армія вже мала б фізично міцне (бо молоде) і добре навчене поповнення.
Але Зеленський віддав перевагу іншому варіанту. Було створено робочу групу, яка, за словами Умєрова, працювала півроку. До фінішу вона підійшла майже два місяці тому. 20 листопада заступник голови профільного парламентського комітету, «слуга народу» Мар’яна Безугла повідомила: «Наразі готуємо до реєстрації великий законопроект щодо мобілізації, військового обліку та проходження військової служби».
22 листопада член того ж комітету, голова фракції «слуг народу» Давид Арахамія оголосив в ефірі телемарафону, що комітет намагається створити «матрицю мобілізації та матрицю демобілізації» і всі пропозиції звести в таблицю. Також Арахамія розповів про подальший алгоритм дій. За його словами, коли законопроект буде підготовлений до реєстрації, його мають підписати всі голови комітетів та лідери фракцій, «щоб був певний консенсус щодо цього питання». Він наголосив, що обов’язково буде проведено консультації з Міністерством оборони та Генеральним штабом ЗСУ. «Коли буде умовний консенсус з цього питання, ми це будемо виносити в зал, — наголосив він. — Я думаю, десь у середині грудня, можливо, буде вже перше читання розглядатися. А до кінця року ми будемо намагатися його проголосувати«.
Тобто Безугла та Арахамія абсолютно однозначно стверджували, що це буде депутатський законопроект. І вже у грудні він міг би стати законом.
Певно, спочатку на Банковій саме так і планували. Але потім передумали. Замість депутатського законопроекту з’явився урядовий. Його було зареєстровано 25 грудня за №10378.
Для чого це знадобилося? Тепер відповідальності за цей проект уник не лише президент, а й «слуги народу». Формальним батьком проекту став Кабмін. А «слуги» старанно натякають, що батьком, мовляв, був Залужний.
Наприклад, Арахамія 11 січня розповів про нараду з військовим командуванням, що відбулася у закритому режимі. Були присутні головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, начальник Генерального штабу ЗСУ Сергій Шаптала, міністр оборони Рустем Умєров, керівництво Верховної Ради, голови фракцій та комітетів. «Було багато дискусій. Ми розуміємо запит військового командування і готові йти назустріч. Але не всі норми можуть бути підтримані. Якісь положення прямо порушують права людини, якісь не є оптимально сформульовані. Про це відкрито сказали військовому командуванню«, — заявив лідер парламентської монобільшості.
Зганьблений до народження
Проект №10378 виявився не лише бастардом. Його ще до народження зганьбили і залишили без шансів вижити. «Неконституційний, репресивний» — написано на його надгробку.
Все могло б бути зовсім інакше, якби Банкова справді хотіла провести мобілізацію. Тоді би Зеленський ще влітку (якщо не на День Конституції 28 червня, то на День Незалежності 24 серпня) оголосив, що кожного, хто провоював три роки, буде демобілізовано і потім протягом двох років не буде призвано на війну. Це дуже важливий психологічний момент: не можна, щоб люди сприймали мобілізацію як квиток в один кінець. Звісно, три роки – це великий термін. Але все ж таки між «мобілізацією на три роки» та «мобілізацією назавжди» — екзистенційна прірва.
На три роки – це ризикована пригода для справжніх чоловіків. Але мобілізація назавжди — це смертний вирок, і за таких умов до армії нікого не заманиш жодними стимулами, ані моральними, ані матеріальними. Доказ – зникнення черг добровольців перед військкоматами.
Знову ж таки, якби Банкова була зацікавлена в успіху законопроекту про мобілізацію, його розробка супроводжувалася б потужним оптимістичним піаром. Головний меседж — йдемо допомагати солдатам, які зараз воюють. Їм потрібна підмога на фронті, потрібні ротації, треба з’їздити у відпустку. Це теж важливий психологічний момент: кожен примірятиме це до себе — коли ми потрапимо на фронт, ми теж не залишимося без підмоги, у нас теж будуть ротації та відпустки.
За великим рахунком, тема мобілізації — це не лише мобілізація нових солдатів на фронт. Вона про мобілізацію всього суспільства на боротьбу з ворогом, щоб кожен вносив свій внесок у перемогу. Це тема об’єднання зусиль та згуртування нації.
У команді Зеленського є безліч фахівців з піару, які б підготували суспільство до нової хвилі мобілізації. Але натомість вийшло зовсім інше. Довгий час підготовка законопроекту про мобілізацію велася фактично потай від народу. А потім почався витік негативу. У ролі інформаційної торпеди виступила Безугла, яка не тільки не приховувала, але старанно наголошувала, що її мішенню є Залужний.
«Зараз ситуація така, що якщо військове керівництво не може надати ніякого задуму на 2024 рік , а всі їхні пропозиції щодо мобілізації зводяться до того, що треба більше людей без жодної пропозиції зі змін системи ЗСУ, то таке керівництво має піти«, — заявила вона 26 листопада.
Тож народ чув про майбутній законопроект лише те, що він дуже поганий і страшний, і що всі погані та страшні вимоги йдуть від Залужного. І це стало приголомшливим ударом — ні, не для Залужного, а для законопроекту та загалом усієї мобілізаційної кампанії зараз і в майбутньому.
Законопроект після такого удару не мав шансів вижити, і він помер через 17 днів після появи на світ. Що буде з мобілізацією – поживемо, побачимо.
Але й влада теж постраждала від удару. Скрізь заглибилися старі тріщини і з’явилися нові. Згадаймо, наприклад, публічні претензії міністра фінансів до міністра оборони щодо джерел фінансування мобілізації. І взагалі, в уряді спостерігається деморалізація та дезорієнтація. «Закопроєкт вносився урядом, а потім виявилося, що урядовці приходили на профільний комітет, просили не ухвалювати закон в такому вигляді, в якому він є, і чесно зізналися, що вони за нього голосували на засіданні Кабміну, але чи не бачили, чи не читали, ну і голосували, бо, мовляв, так треба було«, — розповів в ефірі «Радіо Свобода» член фракції партії «Голос» Роман Лозинський.
Також дуже показовими є звинувачення з боку «слуг народу» на адресу Кабміну. Деякі «слуги» навіть висунули власні законопроекти, альтернативні урядовому №10378. Автор одного з них Георгій Мазурашу прямо в назві проекту написав «враховуючи здоровий глузд» – натякаючи, що у Кабміну здоровий глузд відсутній.
Також із власним проектом виступили екс-спікер Дмитро Разумков та 13 членів фракції «слуг народу» – таким елегантним способом Разумков нагадав, що у нього є у складі «слуг» своя група впливу.
І на завершення всієї цієї вакханалії спалахнув конфлікт навколо Безуглої у комітеті з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. Голова комітету Олександр Завітневич отримав підтримку і від свого комітету, і від регламентного у вимозі зняти Безуглу з посади заступника голови комітету. Арахамія врятував Безуглу від винесення цього питання на голосування парламенту, після чого Безугла заявила про вихід із фракції та партії.
Схоже, події потекли не тим річищем, яке було заплановано на Банковій. Звісно, було б перебільшенням казати, що ситуація вийшла з-під контролю. Але очевидно, що вся ця історія додала хаосу у життя не лише влади, а й військових і народу. І навіть якщо це контрольований хаос, він не перестає бути хаосом. Залишилося дочекатися свіжих рейтингів довіри і зрозуміти – воно того варте?
Юрій Вишневський / Ділова столиця
