Рішення РНБО, яке стосується долі УПЦ, більшість населення сприйняла з піднесенням. Однак воно ще не означає, що філію РПЦ в Україні заборонять. Скоріше, мова йде про примус попів виконувати закони. І вже діючі, і ті, що приймуть найближчим часом.
Чи спрацює тактика повернення митрополита Онуфрія до реальності
Рішенню Радбезу, яким, окрім іншого, ввели санкції проти проросійського бізнесмена та екс-нардепа Вадима Новінського і дев’яти церковників, передували три важливі події. Перша: українська влада після серйозної і тривалої критики з боку громадянського суспільства за відсутність політичної волі вирішила таки дослухатися до критики. Але пішла не в лобову атаку на церковників, заборонивши їхню діяльність, що могло спричинити невдоволення серед віруючих УПЦ, а спочатку розв’язала руки СБУ. Співробітники спецслужби пройшлися з обшуками по монастирях та єпархіях і задокументували не тільки факти антиукраїнської роботи попів, яку вони навіть не намагалися приховати, а й відверту аморалку – хлопця в трусиках і дитяче порно. Раніше УПЦ, коли влада якось на неї тиснула, мобілізовувала групи своїх прихильників, які проводили різні хресні ходи. Доволі численна хода відбувалася у серпні. Причому ходоків силовики не чіпали, чим дратували патріотично налаштованих громадян. Після останніх вдалих обшуків у монастирях і єпархіях бажаючих помітингувати на захист попів, яких запідозрили у педофілії, не виявилося. Отже, тактика превентивного удару себе виправдала.
Попівські кубла не тільки обшукали, але й декому зі «слуг Божих» оголосили підозри. Серед таких осіб два митрополити – Кіровоградський Іоасаф (Губень) і Віницький Іонафан (Єлецьких). Depo.ua раніше детально розповідав про останнього з них. Третій батюшка – архімандрит Захарія з Києво-Печерської Лаври. Під час його служби співом прославляли росію. Посадити їх не так просто: вони, як громадяни України, мають право на юридичний захист і ним користаються, проте сам факт підозр священикам свідчить про корекцію поглядів представників влади на діяльність УПЦ. Як далеко піде процес? Президент Володимир Зеленський пообіцяв здобути духовну незалежність для України. Без вирішення питання з проросійською церквою виконати цю обіцянку неможливо. Інша справа – скільки на це знадобиться часу, і як зробити це у правовому полі.
Друга подія: відсутність адекватної реакції верхівки УПЦ на непоодинокі випадки колабораціонізму своїх священиків та на факти їхньої антидержавної діяльності. Depo.ua аналізував рішення останнього за часом засідання синоду, на якому одіозного отця Павла (Лебедя) залишили керувати монастирем у Києво-Печерській Лаврі, попів-перебіжчиків на бік ворога навіть не засудили за зраду, просто почислили на спокій, згаданого Іоасафа з Кропивницького перевели вікарієм київської митрополії. До речі, днями секретаря єпархії Чернівецької філії УПЦ архімандрита Микиту (Сторожука), який вляпався у секс-скандал з оголеним хористом, висвятили на єпископа. Тобто або Онуфрій переконаний, що скоро неприємності для очолюваної ним релігійної структури закінчаться і далі все буде добре, або перебуває в іншій реальності.
Залишається сподіватися, що оприлюднений перелік священиків, які потрапили під санкції, поверне очільника УПЦ до реальності. Так, список здається неповним, у ньому не знайшлося місця багатьом одіозним провідникам «русского міра» в рясах. Але, принаймні, без термінової зміни настоятеля Києво-Печерської Лаври фінансово-господарська діяльність монастиря буде паралізована. То ж подивимося, як Онуфрій шукатиме заміну Паші-мерседесу. Подейкували, що на цю посаду претендував близький до Онуфрія чернівецький Мелетій. Але після того, коли у нього знайшли російський паспорт, батюшку помітили у сусідній Молдові. Де російська церква продовжує займатися підривом молдовської державності, як десятиліттями займалася цим в Україні. Є ще кілька близьких до митрополита осіб, але всі вони – під пильною увагою спецслужб. До того ж санкційний список явно не в останній редакції і може бути розширений у будь-який момент.
Якими будуть наступні кроки влади. І попів
Отже, повернемося до рішення РНБО, яке помилково назвали рекомендацією заборонити УПЦ. Про заборону насправді не йдеться. Поки що. Радбез доручив Кабміну протягом двох місяців розробити і внести до парламенту законопроект, який унеможливить діяльність в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в росії. А поки в уряді корпітимуть над законопроектом, Державній службі з етнополітики та свободи совісті доручено забезпечити проведення релігієзнавчої експертизи статуту УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з московським патріархатом. Експертизу можна проводити довго: потрібно створити експертну комісію, її регламент, виділити фінансування її роботи. А можна скоро – свою самостійність від РПЦ в УПЦ обґрунтовують грамотою, виданою колишнім патріархом російської церкви Алексієм ІІ колишньому митрополиту київському Філарету. У тій грамоті чорним по білому написано, що українська церква перебуває в канонічній єдності з РПЦ. Тобто юридично автономна, але претендувати на статус помісної не може. Грамота – не Томос. Якби йшлося про повну незалежність від РПЦ, то за зміну статуту Кирил Онуфрія прокляв би. А так у Москві відреагували на рішення УПЦ спокійно.
Є відчуття, що з висновками експертизи не поспішатимуть. Їх постараються по часу зістикувати з появою урядового законопроекту. За нашими джерелами, до його розробки є два підходи. Перший – фактично скопіювати, модернізувавши до сучасних реалій, закон, прийнятий попереднім парламентом. Йдеться про закон, який зобов’язував УПЦ реєструватися як московська церква. Дія документу заблокована рішенням скандального київського адмінсуду імені судді Вовка ще у 2019 році. Тобто в Онуфрія є умовні два місяці, щоб підготувати нову редакцію статуту. Без посилання на грамоту Алексія ІІ. Інакше церква отримає тавро московської й далі або з ним житиме, втрачаючи прихожан, або закон дасть їй ще певний час для зміни статуту. І Онуфрію доведеться обирати – зберегти майно, нерухомість та вірян, відрікшись від РПЦ, чи закритися згідно з законом та рішенням суду.
А інший варіант – прийняти окремий закон, який заборонятиме будь-яку глорифікацію «русского міра». На кшталт закону, який забороняє пропаганду комунізму, нацизму та їхніх символів. Якщо буде обрано такий варіант, то ніхто УПЦ не заборонятиме (у статуті не знайдуть прямих згадок про центр впливу у Москві, а канонічна єдність – визначення з церковного, а не світського права), натомість їй доведеться українізуватися. Вести службу не церквнослов’янською, повикидати згадки про всіляких російських святих, прибрати з церковних лавок видане і зроблене за поребриком. При цьому постійно перебувати під пильним наглядом громадськості і спецслужб. Все перелічене – нічний жах для попів УПЦ.
Тут варто згадати, що законопроекти про заборону пропаганди ідеології «русского міра» у нас уже були, однак їх не прийняли. Перший провалили у жовтні 2018-го, відмовившись вносити у порядок денний. Тоді вже на повну йшла президентська виборча кампанія і давати Петрові Порошенку нагоду для піару законодавці не захотіли. Другий законопроект пропонували «слуги народу» Олег Дунда та Олександр Алексійчук. Зараз, схоже, з третьої спроби «русскій мір» в Україні прирівняють до нацистської і комуністичної ідеології. Хоча це можна було зробити набагато раніше. Зараз би не виникало питань, що робити з рупорами злочинної ідеології рашизму.
Який варіант буде обрано, побачимо. Обидва дають Онуфрію та іншим вищим клірикам УПЦ трохи часу, щоб зробити кілька речей: зректися РПЦ і засудити Кирила; саморозпуститися; піти на справжній діалог з ПЦУ. Всі три сценарії наразі виглядають фантастичними. В УПЦ оберуть інший сценарій – вичікуватимуть завершення війни. І при цьому готуватимуть захист у судах. Слід розуміти: це будуть складні суди, бо у нас дуже мало фахівців з церковного права. А саме до нього апелюватимуть адвокати. Зараз бачимо і ще один момент – відсутність одностайності у коридорах влади, як саме вчинити з УПЦ. Є рішення РНБО, є робота СБУ, багато правильних заяв, а є невизначеність, як саме діяти, коли йдеться про конкретні речі. Як от про Києво-Печерську Лавру: скасувати рішення про безоплатну оренду під монастир УПЦ територій заповідника і передати ці території в оренду ПЦУ (законопроект про це реєстрували «слуги народу»); вигнати ченців і залишити все заповіднику; поділити – у нижній Лаврі буде монастир УПЦ (якщо та не потрапить під заборону), у верхній – храми ПЦУ.
Простіше кажучи, має бути чітко заявлено, що всі угоди про оренду церковних споруд з УПЦ розірвуть, також має бути чіткість, що робитимуть з їхнім майном. А його – чимало. Юридичні пояснення, яких будуть одностайно дотримуватися і в ОП, і в РНБО, і «слуги» в парламенті, і в уряді, зокрема, у Мінкульті, потрібні не лише для того, щоб нівелювати інсинуації навколо проблеми – на них грає російська пропаганда, а й матимуть вплив на рішення верховодів УПЦ. Зараз вони намагаються показати, що не бояться заборони. Але важко уявити, щоб клірики цієї церкви після десятиліть доволі ситного життя погодилися залишитися без прибутків, але з путінським Кирилом.
Юрій Васильченко / Depo.ua
