Бізон проти хохломи: Що насправді Байден сказав Путіну і Зеленському Зеленський вважає, що всі винні персонально йому. Цей дитячий садок має піти в школу або зібрати ранець і піти додому до мами Римми. Зараз наш останній і важливий бій за ідентичність і право бути серед цивілізованого світу. І не колишнім депутатам ПР та їх помічникам – які зараз є зірками «Слуг народу», вирішувати, хто ми і куди ідемо. Бути в команді бізонів краще ніж розписувати коників із лайна хохломою

Байден і Путін зустрілися, але нічого особливого не сталось. Кожен лишився при своїх. Зустріч у Женеві, на яку покладали так багато надій – замість обіцяних п’яти годин тривала три. Дуже цікаво було читати про дари, якими символічно обмінялись Байден і Путін. Російський вождь подарував Джо набір для письма хохлома. А американець вручив очільнику держави-окупанта сонячні окуляри і кришталевого бізона. Символ бика тут абсолютно в десяточку, адже в Північній Америці це символ страхітливої, але мирної сили. А ще в деяких культурах провісник смерті.

До слова, в офіційних релізах Білого Дому цьому бізону приділили особливу увагу і підкреслено вказали, що бізон це – символ США і величі своєї держави.

Два американські бізони Джо Байден і його державний секретар Ентоні Блінкен не стидались протягом трьох годин копати Путіна і «грустную лошадь» Сергія Лаврова. По завершенню цього родео Путін виповз за двері і намагався імітувати на внутрішнього російського ринку мачо. Але там за тяжкими дверима вілли Ла-Гранж Путіну явно вказали його реальне місце у сучасному світі. Заробляй, але не сунься туди, де тебе не чекають.

Безумовно, україноцентричні наші громадяни очікували, що 78-річний Байден ледве не шаблюкою виколе очі Путіну, обізве його «@уйлом» і розірве на публіку свою білосніжну сорочку заради України! Ні, такого не сталось. Бо вибачте, але Джо Байден – не Олег Барна, і не Нестор Шуфрич. І не займається театральними моновиставами заради перемоги над політичними опонентами.

Головне, що сказав Байден Путіну – це те, що ніхто не віддасть Україну Російській Федерації заради того, щоб перетравити її як пітон хом’ячка. Яскравий приклад перетворення на країну ноунейм – це сусідня Білорусь. «А що ми можемо з цим зробити?», – байдуже вишкірився на байденівське питання про Лукашенка Путін. Там справді зробити щось буде тяжко, бо у жодного з західних партнерів немає там опертя – ні на зросійщений народ, ані на опозицію – її там просто знищено.

Попри те, що нині в Україні ліберальні проекти типу «Самопомочі» і «Голосу» показали свою неспроможність і інфантильність, попри те, що зелена влада так і старається то зацементувати зросійщення, то посилити впливи Портнова на систему правосуддя – наш народ більш прозахідний, аніж промосковський.

Тому Байден і дав чітко зрозуміти Путіну, що Білорусі 2.0 на наших територіях не вийде: “Я заявив про непохитну підтримку США суверенітету і територіальної цілісності України”. А ще відзначив те, що у США є свій погляд на те, що називається Мінськими домовленостями. І, принаймні, на віллі Ла-Гранж – Путін цим аргументам не апелював.

Однак варто було вийти за двері і очільник Кремля перемкнув тумблери в класичні режими. Москва наполягає на буквальному виконанні угод, абсолютно руйнівних для нашої державності — з особливим статусом ОРДЛО, виборами, амністіями, Пушиліними та іншими гангренами. Штати все це з відомих причин не погоджують.

Ще одне свідчення того, що єдиний суб’єкт, якому вигідні Мінські – це Путін. Для нас і наших союзників це – глухий кут.

Тепер головне слідкувати за руками наших українських очільників. Бо ж учора президент Зеленський заявив, що зустріч із Путіним неминуча. Що мовляв, скоро будуть терміни, дати, явки-паролі. Мовляв, будемо семимильними кроками йти до миру. Хоча на місці ОПУ я би вже купувала губозакатувальну машинку. Головний «смотрящий» по українському питанню із РФ Дмітрій Козак знову підтвердив, що ніякого миру не буде без статусів для ОРДЛО і влізання у це ярмо всім 40-мільйонним гамузом: «Що стосується зобов’язань щодо України, у нас зобов’язання тільки одне – сприяти реалізації Мінських домовленостей. Якщо нашим американським колегам вдасться вплинути, насамперед, на українську позицію, є шанс, що щось зрушиться з мертвої точки». У перекладі зі пташиної мови на людську – російські сили прагнуть перекласти відповідальність за патову ситуацію на США. Чекайте – зовсім трохи і на проросійських ЗМІ, які ще масово працюють в Україні на будь-які ганебні рухи в сторону РФ Зеленського і Ко скажуть: «Так Байден же не проти». Десь так як провали минулих влад і п’ятого президента пов’язували із «А Меркель та Макрон нав’язали».

Як і навесні, коли РФ бряцала зброєю на українських кордонах та перекидала свої бляшанки Каспійського флоту на Чорне море – США висловило нам велику підтримку. А як уже скористатися цим вікном можливостей – залежить від України. Посольство США і посли G7 паралельно послали гучні сигнали Зеленському, що або ми робимо нормальну судову реформу і розвиваємо антикорупційні органи, або президент і його близькі друзі із ОПУ – небажані персони не лише наживо. Не братимуть навіть телефонну слухавку на їхні дзвінки. Перші удари уже чітко відчуває на собі очільник ОПУ Андрій Єрмак, якого американська адміністрація явно відправила в довготривалий бан.

Я бачу зараз величезну активізацію піарників і блогерів за наймом довкола Зеленського, які розганяють нісенітницю, що Байден «мусить», «зобов’язаний», «повинен негайно» запросити Україну в НАТО і дати все, що вона попросить: грошей, зброї, політичної підтримки. Просто так – а ми тим часом будемо краяти САП і суддівську систему під своїх людей. Чи товаришів Портнова-Татарова, які сплять і бачать почесні грамоти і медальки від Кремля за возз’єднання України з Росією. Читай – знову затягнули нас під бульдозер російського впливу.

Не буду перераховувати, скільки США просить нас проводити важливі реформи і все – в бубен. Щотижня є щонайменше три заяви від топових представників Вашингтону. Промовчу і те, як у 2019-му загальмувала робота української сторони щодо надання статусу основного союзника поза НАТО. У Палаті представників Конгресу зараз лежить відповідний законопроект. Але ж Україна майже рік гралась у «всеосяжне перемир’я», тому час ішов і можливості не були використані. Іще зараз наше МЗС просить в США надати оборонну допомогу. А на уточнюючі запитання до міністерства, в рамках якої програми оборонного співробітництва з США ми це робимо і які найменування озброєння просимо, заступник міністра на засіданні профільного комітету каже – не знаю. Очевидно просто попросили «дайте хоч  що-небудь». Але з західним світом «дайте щось, не знаємо що» – таке не проходить.

США не кидає Україну наодинці з Путіним. На щастя, у світі високих технологій є багато способів протидії агресору. Однак ця зустріч холодний душ для нас. Чи очистимо ми нарешті державу від п’ятої колони? Чи видушимо із влади рештки регіоналів-реваншистів, які ладні позбавити нас безвізу, підтримки МВФ, аби задовольните власне его, підбите Революцією Гідності? Чи поборемо нарешті корупцію? І чи прийде колись нормальна деолігархізація замість подарованих 40 мільярдів гривень із бюджету – як це учора зробила Рада для Льовочкіна та Фірташа, пролобіювавши старі схеми на облгазах.

Ми боремось, наш президент вважає, що всі винні персонально йому. Цей дитячий садок має піти в школу або зібрати ранець і піти додому до мами Римми. Зараз наш останній і важливий бій за ідентичність і право бути серед цивілізованого світу. І не колишнім депутатам ПР та їх помічникам – які зараз є зірками «Слуг народу», вирішувати, хто ми і куди ідемо. Усе-таки бути в команді бізонів краще ніж розписувати коників із лайна хохломою.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов в рубриках «Блоги» и «Статьи». Мнение редакции может отличаться от авторского.