Британська The Times, коментуючи заміну головнокомандувача ЗСУ, розповіла про причини цього рішення, які озвучив міністр оборони України Рустем Умєров заступнику держсекретаря США з політичних питань Вікторії Нуланд. Розмова відбулася у Києві 31 січня. Як стверджують джерела газети, Умєров повідомив Нуланд, що генерал скептично ставився до наказів та публічних заяв Зеленського, вважаючи їх нереалістичними.
Без запобіжника та громовідводу
Про те, що між Залужним та Зеленським існують серйозні розбіжності, відомо давно. І їх публічно визнала Банкова ще три місяці тому, коли критикувала статтю Залужного в The Economist.
Фактично зіткнулися два уявлення про реальність. Зеленський вимагав від Залужного набагато більших успіхів фронті, тоді як генерал вимагав більше людей. На підтвердження нагадаємо два приклади.
Перша чітка ознака розбіжностей з’явилася ще у червні 2023 р., коли Зеленський проігнорував ухвалений парламентом у двох читаннях урядовий законопроект №9281. Цей закон знизив з 27 до 25 років вік, після досягнення якого чоловіки не підлягають призову на строкову службу і відповідно підлягають мобілізації. Законопроект було розроблено Міністерством оборони з ініціативи Залужного. Верховна Рада ухвалила закон 30 травня конституційною більшістю (304 голоси за), спікер Руслан Стефанчук підписав його 5 червня і направив на підпис Зеленському, де він і лежить уже вісім місяців без руху: ані підпису, ані вето.
Про другий приклад повідомив наприкінці жовтня після чергової поїздки до України кореспондент американського журналу Time Саймон Шустер, який тоді дописував свою книгу про Зеленського «Шоумен». За його словами, «старший військовий офіцер» розповів йому, що «на початку жовтня політичне керівництво у Києві зажадало проведення операції з «повернення» Горлівки». Відповідь надійшла у вигляді питання: чим? «У них немає ні людей, ні зброї, — каже офіцер. — Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?»
Отже, Залужний наважився суперечити Зеленському, був неслухняним і незручним. Тому й звільнений. І тепер Зеленський не має запобіжника, здатного застерегти його від недостатньо адекватних рішень. Більше того, звільнивши Залужного саме через стратегічні розбіжності, Зеленський тим самим чітко дав зрозуміти, що йому потрібні слухняні виконавці його побажань. І є небезпека, що вже ніхто йому більше суперечити не буде.
Зараз Зеленський намагається зарядити всіх оптимізмом. «Ми повинні зробити саме цей рік вирішальним для досягнення українських цілей у війні», — заявив він, пояснюючи своє рішення про заміну головнокомандувача ЗСУ. Й одразу сформулював для нового військового керівництва список із восьми завдань на «найближчий час».
Тож тепер Зеленський не має громовідводу, на який можна було б повісити невдачі на фронті. Невдачі 2023-го повішено на Залужного. «Відчуття стагнації саме на південних напрямках та складнощі в боях на Донеччині вплинули на суспільний настрій», — констатував Зеленський. Тобто він змінив Залужного саме для того, щоб замість стагнації та складнощів були перемоги. І тепер народ чекатиме від Зеленського серйозних успіхів на фронті.
Звісно, шанси на нові перемоги є. По-перше, немає жодних підстав сумніватися у високому професіоналізмі нового військового керівництва. По-друге, нашу армію має посилити нова хвиля мобілізації. По-третє, західні партнери можуть прискорити постачання нам озброєнь та снарядів. По-четверте, ворог регулярно робить помилки і допускає прорахунки. І все це разом взяте може дати кумулятивний ефект.
Але всі ці шанси були б і без заміни Залужного. Різниця в тому, що Залужний не обіцяє швидких перемог там, де і коли їх не бачить. А Зеленський вважає, що для перемоги потрібно більше у неї вірити. «Українці стали рідше говорити про перемогу. Але український дух не втратив віри в перемогу», — прокоментував він своє рішення замінити Залужного.
Можна припустити, що тепер буде більше ризикованих військових операцій. І це підвищує ймовірність не лише перемог, а й невдач. Відповідальність і за перемоги, і за невдачі тепер лежатиме насамперед на верховному головнокомандувачі ЗСУ — Володимирі Зеленському, а не на зміннику Валерія Залужного Олександрі Сирському.
Те саме стосується й мобілізації. Яким буде кінцевий варіант закону про мобілізацію? Скільки сотень тисяч людей буде мобілізовано у 2024 році? Чи будуть навесні 2025 року звільнені в запас ті, хто воює з перших днів великої війни? Відповіді на всі ці питання залежатимуть виключно від Зеленського. І відповідальність лежатиме на ньому ж, її вже не можна буде перекласти на Залужного.
Три шляхи Залужного
Звісно, всіх цікавить, що тепер робитиме Залужний. Про те, що готується його відставка, він знав давно, і він мав достатньо часу для підготовки планів на майбутнє. Інша річ, що навряд чи він збирається прямо зараз розкривати всі свої задуми на 2024 рік — навіть якщо їх вимагатиме Мар’яна Безугла.
Але ми можемо припустити три варіанти, між якими обирає колишній головнокомандувач ЗСУ. Перший шлях — той, який йому пропонує Зеленський: залишитись у його команді. «Я запропонував генералу Залужному бути й надалі разом у команді Української держави. Буду вдячний за його згоду», — повідомив Зеленський українцям 8 лютого. Наступного дня з’явився указ Зеленського, датований попереднім днем (8 лютого) про присвоєння генералу Залужному звання Герой України.
Наскільки відомо, Залужний двічі відмовив Банковій. По-перше, він відмовився написати заяву за власним бажанням, хоча Банкова хотіла подати ситуацію так, ніби Залужний сам подав у відставку, а Зеленський був змушений задовольнити його прохання. По-друге, Залужний відмовився погоджуватися на будь-які почесні пости (у РНБО, послом у Великій Британії, радником президента). Проте цей шлях — залишитися в команді Зеленського — залишається перед Залужним відкритим.
Другий шлях — відійти від великих справ і зайнятися своїми особистими турботами. Про цей шлях розповіла напередодні відставки «Українська правда». За її даними, Залужний оголосив своєму найближчому оточенню, що у разі відставки має намір зайнятися своїм здоров’ям і, можливо, розпочати викладацьку діяльність.
Тут слід зазначити одну важливу обставину. Поки генерал Залужний залишається на військовій службі, він не може активно займатися політикою. Але та сама Мар’яна Безугла розповіла 29 січня, що «генерал шантажує, що у разі відставки не залишиться у ЗСУ, а звільниться через військово-лікарську комісію«. Отже, намір зайнятися своїм здоров’ям не обов’язково означає бажання відійти від великих справ. Навпаки, це може бути підготовка до нових справ.
Третій шлях — це суспільно-політична діяльність. У лютому Залужний провів кілька примітних зустрічей. Наприклад, в офісі меджлісу кримськотатарського народу він обговорив майбутнє Криму, а з предстоятелем УПЦ Єпіфанієм обговорив розвиток інституту військового капеланства. Ці зустрічі не мали б сенсу, якби Залужний не мав політичного майбутнього.
Також цікавою є зустріч із генерал-майором запасу ЗСУ, колишнім заступником секретаря РНБО (у 2019-2020 рр.) Сергієм Кривоносом. «Учора зустрілися. Поспілкувалися. Як міг, підтримав. Тримайся, пане Головнокомандуваче! Складно, можновладці маніпулюють і обманюють. Свою бездіяльність хочуть перекинути на військових«, — повідомив Кривонос 2 лютого.
Можливо, Залужний лише готується до захисту від можливих кримінальних переслідувань. Або ж сам збирається «вийти на полювання» і зараз «точить пазурі». Що він обере — це залежить і від поведінки влади, і від реакції суспільства, і від настроїв серед військових.
Сторінку історії вже перегорнуто. А що буде на новій сторінці — кожен може спробувати вгадати сам.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
