Яскравий блакитний спалах, який спостерігали на Київщині, та й на Чернігівщині, вчора о десятій вечора – оригінальна звістка про прибуття до України генсека НАТО Єнса Столтенберга.
Жарт, звісно. Та чи буде цей візит таким же яскравим? Яка мета приїзду пана Столтенберга саме зараз, коли всі в очікуванні наступу українських воїнів? Враховуючи, що офіційні повідомлення за підсумками перемовин, в принципі, не містять якісь конкретні речі і мають лише натякі, «залиті» типовим протокольним текстом (що є нормально в поточних умовах). Зокрема, президент Володимир Зеленський повідомив, що говорив з генсеком про зброю і черговий «Рамштайн», що відбудеться завтра; і про майбутній саміт НАТО.
НАТО під Рамштайн
Отже, щодо мети. В день приїзду Столтенберга в Києві розпочалася офіційна частина міжнародного саміту Конгресу місцевих та регіональних влад, неофіційна – 19 квітня з візиту до зруйнованих міст Київщини представників Комітету регіонів ЄС, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, Національної асоціації муніципалітетів Данії, а також представників місцевого самоврядування Ізраїлю, Литви, Німеччини, Польщі, Португалії, Румунії, США, Фінляндії, Чехії, Сполучених Штатів Америки, тощо.
Загалом в саміті, як повідомляється, беруть участь 141 представник з 17 країн та міжнародних організацій. Онлайн долучаються ще десь сто осіб з 36 країн.
Саміт передусім покликаний ще більше залучити європейських союзників, так би мовити, на горизонтальному рівні – на рівні регіональних лідерів, до відбудови України.
Та чи може цей захід бути офіційним приводом для особистих відвідин Києва Єнсом Столтенбергом? Адже попри вагоме значення саміту, дуже сумнівно, що зустріч лідерів європейських регіонів та міст, так би мовити, є рівнем генерального секретаря Організації Північноатлантичного договору.
І тому головна мета візиту – звірити годинники, тобто провести консультації з керівництвом України щодо військової допомоги напередодні «Рамштайну», гарантій безпеки і перспектив рішень, які будуть ухвалено на саміті Альянсу 11-12 липня у Вільнюсі.
На жаль, навряд серед цих рішень буде те, що стосуватиметься інтеграції України до Альянсу буквально найближчим часом. Хоча, за словами Столтенберга, членство України в НАТО буде однією з тем саміту.
Проти цього виступає низка членів НАТО. І не тільки Угорщина Віктора Орбана, а також, наприклад, Франція. Та й Сполучені Штати.
З іншого боку позиція Вашингтону не остаточна, оскільки там усвідомлюють, що і позитивне, і негативне рішення, тобто надання або ненадання членства, однаково сполучені з певними складнощами. До позитивного рішення не готові деякі члени НАТО, а негативне буде поганим меседжем для України та на перспективу – для Північноатлантичної спільноти; і гарним – для Кремля, який в умовах гострої потреби в ілюзіях перемоги одразу ж проголосить про її здобуття – Москва, мовляв, не дозволила Україні вступити до НАТО.
Власне, на тлі візиту Столтенберга спікер Кремля Дмитро Пєсков знов повторив російську мантру про те, що Москва своєю «СВО» прагне не допустити вступу України до Північноатлантичного альянсу. І байдуже на те, що НАТО після вступу Фінляндії має в сотні разів більшу присутність на кордонах РФ.
Україна ж, а точніше повномасштабна війна РФ проти нас, у свою чергу, як резонно зазначає The New York Times у статті від 17 квітня, повернула НАТО сенс існування, який було фактично втрачено після розпаду СРСР; а також сприяє глобальній перебудові фундаменту безпеки та оборони союзників у напрямку більшої оперативності та потужності реагування на потенційну агресію з боку Росії.
Окрім того, українські Сили оборони довели неодноразово свій високий рівень боєздатності і на сьогодні є, мабуть, найсильнішою армією в Європі. А для забезпечення безпеки і обороноздатності Альянсу – це дуже вигідне надбання.
Компроміс
З урахуванням вищезазначених чинників всі сторони – НАТО та Україна – потребують компромісу на той час, поки її вступ до Альянсу не відбудеться. Цим компромісом і може стати The Kyiv Security Compact (Київський безпековий компакт), концепт якого укладено міжнародною експертною групою на чолі з ексгенсеком НАТО Андерсом фог Расмусеном і головою ОПУ Андрієм Єрмаком. Расмусен, до речі, саме як попередник Столтенберга може відіграти ключову роль в ухваленні компакту в якості перемовника, чудово обізнаного з «внутрішньої кухнею» Альянсу.
Тим більше, що тем для обговорень у документі дійсно багато.
І варто коротко нагадати про сутність та основні положення компакту.
Насамперед його мета – це отримання цілком конкретних довготривалих і постійних гарантій безпеки для України, допоки ми не станемо частино натівської родини. Гарантами група Расмусена-Єрмака розглядає США, Велику Британію, Канаду, Польщу, Італію, Німеччину, Францію, Австралію, Туреччину, країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи, і не тільки їх, але й інших партнерів, наприклад, Японію та Південну Корею.
Прописані в компакті гарантії, що мають бути оформлені у вигляді багато- та двосторонніх окремих угод, і з підтримкою ООН (проведені з оминанням паралізованого Росією Радбезу через Генасамблею), але з виключенням повільної ООН з процесу прийняття рішень щодо реалізації гарантій в разі нових зазіхань на територіальну цілісність України, включають в себе низку військових, економічних і дипломатичних заходів:
Військова підтримка: створення і функціонування Сил швидкого реагування і сил територіальної оборони; постійні військові навчання та тренинги, постачання сучасних оборонних систем (зокрема, в межах двосторонніх угод з країнами-виробниками цих систем), доступ до європейських програм фінансування для розбудови ОПК.
Економічні заходи – це звісно ж санкції проти Росії в разі нового нападу, які мають бути узгоджені заздалегідь і «складатися щонайменше з повного набору санкцій станом на 1 вересня 2022 р.». Передбачаються і додаткові санкцій, спрямовані на збільшення шкоди від агресії безпосередньо для Росії; і до всього – механізм конфіскації активів країни-агресора і передача їх Україні.
Важливий пункт, який варто завважити і який, ймовірно, може отримати жваву дискусію – це те, що гарантії не є предметом для торгу, тобто гаранти не мають змушувати Україну до послаблення армії чи до обміну на той же нейтралітет.
Тобто гарантії, яких прагне Київ, – це перехідний етап, який має убезпечити нас від Росії, до вступу в НАТО, а не стати кінцевою зупинкою на нашому євроатлантичному шляху. Фактично йдеться про аналог 5 статті Північноатлантичного договору для країни, що є поза блоком – для України, і навіть з розширеним функціоналом у частині про санкцій, допомогу у розбудові ОПК та інтеграції в регіональні безпекові структури (наприклад, до Чорноморського безпекового союзу разом з Румунією та Туреччиною).
Однак попри те, що компакт може стати компромісом і альтернативою інтеграції у найближчій перспективі, все ж не варто очікувати, що вже на саміті у Вільнюсі його буде підписано. Хоча певні елементи союзники можуть погодити і затвердити. І не виключено, що саме якісь з цих пунктів приїхав проговорити Єнс Столтенберг.
Владислав Гірман / Ділова столиця
