п'ятниця, 22 листопада 2024 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Два тижні до мрії: Чи стане Україна кандидатом в члени ЄС, і чи є у нас план «Б» Україна 9 травня заповнила фінальну частину опитувальника для отримання статусу країни-кандидата. 8 або 15 червня Єврокомісія має надати висновок стосовно нашої заявки, а на саміті 23-24 червня її повинні схвалити. Але є кілька «але»

Позицію Єврокомісії стосовно української заявки чітко сформулювала 2 червня глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен: «Я вважаю, що це не тільки наш стратегічний інтерес, а наш моральний обов’язок – уможливити їхнє (України) членство у ЄС та прокласти їм шлях до нашого Союзу». При цьому, за її словами, хоча підтримка нашої євроінтеграції з боку ЄС є його «історичною відповідальністю», сама Україна має виконати необхідні для вступу умови і відповідати стандартам.

Якщо резюмувати, то Єврокомісія, очевидно, дасть позитивний висновок щодо кандидатства України, разом із тим пані фон дер Ляйен дала сигнал євроскептикам, що швидкого просування нашої держави до повноцінного членства в Європейському Союзі не буде. Її мотивація зрозуміла: якщо на саміті 23-24 червня нашу заявку не схвалять чи запропонують якийсь сурогат, загальноєвропейські структури виглядатимуть, м’яко кажучи, в дуже поганому світлі. Пообіцяли і обдурили. А от у Москві цьому невимовно радітимуть. Як радіють неповороткості ЄС із запровадженням санкцій.

То чого ж чекати від 27 членів Євросоюзу, які вибудували ешелоновану оборону, щоб максимально ускладнити шлях до свого об’єднання для претендентів на вступ? Тут варто нагадати, що всі 5 сьогоднішніх кандидатів в члени ЄС – Албанія, Північна Македонія, Сербія, Туреччина і Чорногорія – не лише стикаються з якимись особливими вимогами для отримання статусу членів Євросоюзу, але й мають серйозних противників набуття такого статусу. Приміром, Північній Македонії довелося пройти болючий шлях зміни назви своєї держави, бо на цьому наполягала Греція. Македонці, албанці і чорногорці увійшли до НАТО, проте до Євросоюзу їх уперто не пускають.

Варіант перший: кандидатство авансом

Ми сподіваємося, що лідери країн ЄС відчувають моральний обов’язок перед Україною, яка зіштовхнулася з масштабним вторгненням росії. І що цінності, про які нам так довго розповідали, все ж переважать вузькі економічні інтереси і банальний страх перед путіним. Тим більше, що набуття статусу кандидата в члени за скороченою процедурою не зобов’язує їх прискорювати саму процедуру повноцінного членства. Простіше кажучи, ми надіємося отримати кандидатство авансом.

Багатьом у нас здається, що для європолітиків підтримати всього лише статус кандидата для України просто, це ж не брати нас відразу в ЄС. Але насправді система, вибудувана в цивілізованому світі, тримається на демократичних інституціях і процедурах. Для людей, які прийматимуть рішення, успіхи українців у війні з росією чи якісь тимчасові невдачі не є ключовими. Ми кажемо: Україна захищає всю Європу від путінської орди, якщо програємо, наступними будуть країни ЄС. Нині бачимо, що це розуміють не всі в Європі. Країни Східної і Центральної Європи, ті, які були під окупацією Радянського Союзу і не хочуть знову під нею опинитися, на нашому боці, а от у столицях «Старої Європи» продовжують триматися за процедури і критерії. Багатьом із них Україна для набуття статусу кандидата в члени ЄС не відповідає. І тут важливим є, чи нададуть нам цей статус, аби зберегти незаплямованими свої мундири і далі новими і новими вимогами блокуватимуть глибшу інтеграцію, чи сприятимуть нашому просуванню. Якщо, звісно, українські еліти також усвідомлять, що без реформ ми стоятимемо під дверима ЄС як бідні родичі років 20, а то й більше. В разі отримання статусу кандидата нашим політикам доведеться адаптувати законодавство до європейського права, виконати обов’язковий мінімум, який зветься acquis communautaire. А там домашнього завдання ген-ген скільки.

Чому ми сподіваємося на позитивне рішення для себе? По-перше, як свідчать соцопитування в країнах ЄС, серед їхніх громадян переважає підтримка євроінтеграції України. Нещодавно оприлюднили дані соціологічного опитування «Євробарометр», яке провели в країнах ЄС у квітні. Більшість опитаних (66%) бачать Україну частиною європейської родини і готові її підтримувати. На запитання щодо згоди стосовно вступу України в ЄС, коли вона буде готова, найбільшу підтримку («повністю підтримують») продемонструвала Литва – 58%, найменшу – Угорщина (15%). Щодо Угорщини, то тут, на жаль, ми навряд чи матимемо союзника в нашій євроінтеграції до зміни тамтешнього дружнього до росії політичного режиму. На словах офіційний Будапешт не заперечує проти отримання Україною статусу кандидата, та не виключено, що до 24 червня такі заперечення виникнуть. Але загалом в Європі переважають симпатії до українців – їх в опитуванні висловили 89% респондентів.

По-друге, запущено масштабну комунікаційну кампанію «Embrace Ukraine. Strengthen the Union» на підтримку кандидатства України в члени ЄС. Це правильний крок з боку нашої держави, він сприятиме підтримці нашого інтересу у європейському суспільстві.  Єдине, – в такій кампанії слід враховувати особливості ставлення до України як кандидата в члени Євросоюзу, приміром, у Польщі чи Естонії, де підтримка значна, і в Німеччині чи Нідерландах, де ситуація дещо інша. Тобто меседжі мають бути гнучкими. Приміром, меседж, що українці борються за свободу всієї Європи, а це насправді так і є, в окремих країнах ЄС не буде максимально переконливим.

Варіант другий: Україні запропонують зачекати

Тут варто згадати ідеї, з якими виступав французький президент, любитель розмов із путіним Еммануель Макрон. Він потім відцурався від своїх слів, але всі ж розуміють, що просто так президенти впливових країн словами не розкидаються. Коли коротко, то Україні хочуть запропонувати щось на кшталт родича в єдиній європейській родині. Статусу «потенційного кандидата» не існує. Після подачі заявки на членство, що було зроблено українським президентом, Київ отримав і оформив опитувальник, передав його до Брюсселю і далі або Україні надають статус кандидата, або ні. Днями прем’єр Італії Маріо Драгі заявив, що окрім його країни інші ключові гравці в ЄС швидке просування України не підтримують. А раніше прем’єр Нідерландів Марк Рютте розповідав, що балканські держави чекали багато років, мовляв, і Україна має йти їхнім шляхом.

Нас подібна позиція розчаровує і гнітить. Проте мусимо розуміти: 24 червня може так статися, що остаточного рішення про кандидатсво не буде. Або відкладуть на потім, або візьмуть до відома і про висновки повідомлять згодом, або повносять купу правок і зауважень, або віддадуть на відкуп кожній країні-члену, і там ми впремося в глуху стіну. Громадська думка в Європі на нашому боці, однак якщо Макрон, Шольц чи Рютте знайдуть зачіпки на давати Україні бажаного статусу, навряд французи, німці або нідерландці вийдуть на масові протести. Приміром, і опозиція, і члени коаліції, і ЗМІ критикують того ж Шольца за неймовірну повільність (правду кажучи – небажання) у наданні зброї Україні, але він лишається канцлером, а есдеки – ключовою силою в коаліції.

Зачіпок, аби не схвалювати рішення про статус кандидата в члени ЄС, за бажання можна знайти, і не одну. Але всі розуміють, що мотивація провалити нашу заявку або, точніше, підвісити її, бо прямо провалити – не відповідатиме суспільному запиту, проста: гроші і рейтинги. Якими б не були рейтинги Макрона, Шольца, Драгі, їхніх партій зараз, вони дивляться на перспективу. Падіння економічного рівня в їхніх державах відразу негативно відобразиться на рейтингах. Тому вони шукають, як би так зробити, щоб і Україну не образити, і самим не зазнати втрат, які потягнуть донизу їхню підтримку. Тому дзвонять путіну, пишуть різні «мирні плани» та займаються іншою активною профанацією, радше спрямованою на свого виборця.

Що ж до грошей, то тут також все зрозуміло – на найбагатші країни ЄС ляже найбільший тягар фінансової допомоги на відбудову України. В Європі обіцяють дати багато грошей, але одне «багато», коли фінансуєте не кандидата в члени ЄС, інше «багато» – коли кандидата. Тобто майже свого. Тут фінансову допомогу потрібно ув’язувати з реформами, з інвестиціями, а не просто підкинути грошенят. І це може бути значно дорожче.

Глава МЗС Дмитро Кулеба каже: «Нам набридло постійно вислуховувати альтернативні сценарії, присвячені Україні». Отже, наша вимога чітка: маємо стати кандидатом в члени Євросоюзу. Але як діяти, якщо могутня купка євроскептиків гальмуватиме? Сказати: не приймемо від вас іншого статусу, крім того, який хочемо? Звісно ж, ніхто цього не зробить. Хоча нинішня влада й не любить попередників, нагадаємо повчальну історію, як за часів Петра Порошенка кілька разів анонсували безвіз, а європейці все тягли і тягли. Безвізовий режим упровадили, але зради нагнали чимало. Частково винна в тому була сама влада – не слід надмір завищувати очікування. У стосунках з ЄС і НАТО маємо партнерів, але вони перш за все орієнтуються на власних громадян. Як наша влада – на своїх громадян. Це не зрада, а реальна політика. Зараз на хвилі очікування кандидатства рівень підтримки українцями євроінтеграції надзвичайно високий, а от підтримка євроатлантичної інтеграції внаслідок багатьох факторів, в тому числі й політиці Банкової, дещо знизилася. Нам зараз точно непотрібно, щоб в разі, якщо, не дай Бог, кандидатсво поставлять на паузу, впала й довіра до європейського вибору.

Тому у влади має бути план «Б». Маємо розуміти: зараз для нас необхідна єдність Заходу з підтримки України у війні проти росії та напрацювання плану спільних дій з повоєнного відновлення нашої держави. Безумовно, фіксація статусу також важлива, тому в наших дипломатів ще три тижні, щоб запропонувати країнам-скептикам те, що їх зацікавить. Тобто напрямки, куди їхній бізнес може інвестувати на дуже сприятливих умовах. Інакше кажучи, не в наших інтересах ставити питання руба «або-або».

Крім того, потрібно бути вкрай обачними й обережними із заявами та діями. Внутрішні чвари, інтриганство корисних ідіотів, грубі наїзди на західних лідерів точно не додадуть нам підтримки, а от використати їх для послаблення наших амбіцій противники кандидатства можуть з легкістю. Слід чітко зрозуміти: у нас зараз такий собі випробувальний термін, йдемо з європейцями на зустріч один одному, але по дуже тонкому лезу.


Юрій Васильченко / Depo.ua
Поділіться цим