Весь цей цирк з «Малоросією» поданий таким чином, щоби дошкульніше зачепити – починаючи від самої назви, яка давно стала символом імперського приниження українства і закінчуючи «ліквідацією» держави Україна, однієї з засновниць ООН, визнаної усім міжнародним співтовариством, – пише Сергій Тихий для Укрінформу. – Ясно, що насправді це з точністю до навпаки, остаточно ставить бандитські формування Сходу України поза законом – і в державі, яку вони «перезаснували», і на міжнародному рівні. А поза законом – це, якщо додати трохи емоцій, – означає вогонь на знищення за першої ліпшої нагоди. Іншими словами, шкода, що у нас не дозволені шибениці, бо за таке треба вішати.
Якщо спокійніше. Повторимо очевидне до банальності: Захарченко сам такого б не сказав би за жодних обставин. Все придумано і вмотивовано у Кремлі, аж до конкретних формулювань. Це для Москви – інструмент ескалації. Мовляв, на наші умови і послідовність реалізації мінської угоди не погоджуєтесь? Санкції не знімаєте? Збираєтесь офіційно визнати РФ агресором і окупантом? Ну так – от вам, тримайте!
Те, що загнаний в кут Путін, рано чи пізно піде вабанк прогнозувалося давно. Треба віддати належне: те, як пацюк перейшов в атаку безвиході, придумано досить «оригінально». Але це не змінює суті. Схоже на те, що це останній акт донбаської трагедії, за яким має статися розв’язка: або Донбас буле повернуто Україні без усяких там «змін до Конституції», тобто, можливо і з якимось варіантом особливого статусу, але без власних силових органів і строго обмежено в часі, або на ОРДЛО чекає довга заморозка по придністровському сценарію, закінчувати яку доведеться якомусь з наступних поколінь політиків. Отже, якими є «вихідні дані» нової ситуації?
- Мінські угоди остаточно зведені нанівець. Це доконаний факт, з якого боку не підходь. З юридичного – відтепер можна сказати: зник сам список учасників перемовин – то про що говорити і що виконувати? А з практичного боку – останні краплі довіри до московсько-донбаської сторони остаточно випарувались: там нема більше з ким говорити і домовлятися. Щоб там тепер не нашіптували бандюкам з Москви це не має жодного значення: Мінські угоди торпедують саме вони.
- Москва ще може «умовити» Захарченка «забрати свої слова». Але це нічого не означатиме. Ініціатива походить звідти і Україні на неї треба погодитись, попри всі слова про «безальтернативність Мінських угод», які, безперечно будуть сказані дипломатами. Україні, якщо розібратися, вони теж не потрібні, про що Укрінформ нещодавно писав.
- Саме слова «Малоросія» – це приниження України. Можливо, цього не розуміють на Заході, але нам потрібно пояснити. У ньому, як у дзеркалі, відбилося реальне ставлення Росії до Української державності. Так, це емоції, але саме той випадок, коли такого не пробачають з усіма відповідними наслідками.
- Для Заходу ситуація створена теж більш ніж незручна. Треба реагувати, можливо і за лаштунками, але теж рішуче, інакше з Росією не можна. Інформаційно-ментальна атака Путіна розрахована і на те, щоб перевірити, чи позбавилися Європа і США свого традиційного, як в російській уяві, «шмарклежуйства». Варіант відповіді у США, принаймні, уже готовий – закон про нові санкції лежить у Конгресі, готовий для прийняття.
- Заява про «військовій варіант» вирішення проблеми – це теж «перевірка на вошивість». Лякатися не треба: це очевидний шантаж, зараз уже 2017-й, а не 2014-й рік, у Путіна і близько немає ресурсу для повномасштабної війни.
У підсумку. У військових льотчиків є такий термін – лобова атака. Це коли два літаки ідуть одне на одного «в лоб», тут основа зброя – нерви. Той, хто не витримає і відверне, отримає з допоміжної в цьому варіанті зброї – автоматичної гармати – чергу в «пузо». Зараз а україно-російській війні – саме лобова атака. І перевагу в ній має Україна – і психологічну, і моральну, і дипломатичну. Схоже на те, що саме Україна своїми намірами щодо прийняття Закону про окуповані території, спровокувала Путіна на цей крок відчаю.
Перемоги нам!
