Вчорашня, вже 17-та за рахунком «велика прес-конференція» Путіна, хоч і малолюдна через коронавірусні обмеження, проходила у цілком звичний спосіб. Чітко визначене коло журналістів задавало чітко визначені питання. ЗМІ — «іноземні агенти», хоч і були запрошені на захід, права щось запитати у Путіна не отримали. «Просто не встигли», — як пояснив по завершенню Дмітрій Пєсков.
Втім, і попередня режисура, схоже, не допомогла. Оскільки відповіді Путіна на всі, всі без винятку хоч трохи гострі запитання були очевидно неправдивими.
Тортури в російських тюрмах, де калічать і вбивають зеків тисячами — це «загальносвітова проблема». З якою треба «спокійненько працювати». Навального — пардон, «цього чоловіка», ніхто, звичайно, не труїв, і слід просто «перегорнути сторінку». Вбивства Політковської та Нємцова успішно розслідувані, винні сидять в тюрмі. НАТО «нахабно обдурило» Росію в 90-х. Україну створив Ленін. Москва «не могла відмовити Севастополю і Криму» у приєднанні. Президент Зеленський потрапив під вплив «нациків». Правда — це брехня. Мир — це війна. І далі, строго за Орвеллом, і нікуди при тому не відхиляючись.
Цей мутний потік авторитетних заяв російського «батька нації», які давним-давно перетворились на оду самому собі, і чергову спробу переконати власних громадян, що Росія — найкраще місце на планеті, не заслуговував би на увагу. Тим паче, що з року в рік заяви Путіна залишаються більш-менш незмінними як за формою, так і за змістом.
Але цього разу все було трохи інакше. Зважаючи на концентрацію російських військ на українському кордоні, і цілком реалістичні перспективи масштабної війни, вухо якось саме по собі шукало натяки на майбутній розвиток подій у цій площині.
І натяки були. Починаючи від того, що Путін регулярно згадував Крим і Донбас поряд. Продовжуючи тезою про Донбас як «історичні російські землі», які Ленін віддав Україні, і заявою стосовно того, що українська влада, схоже, «готує третю військову операцію на Донбасі». І завершуючи фразою про те, що «майбутнє Донбасу повинні визначити люди, які мешкають на Донбасі. І інакше бути не може».
У яку конструкцію можна скласти ці хаотичні на перший погляд заяви? Тільки в одну.
Росія готує провокацію на Донбасі, після чого звинувачує Україну у початку «третьої військової кампанії». Далі чисельні російські підрозділи заходять в ОРДЛО, припиняючи «страждання народу Донбасу». Після чого відбувається черговий фейковий референдум про приєднання Донбасу до Росії, і мешканці регіону під дулами автоматів «визначають майбутнє Донбасу» із очевидним і передбачуваним результатом.
В результаті патріотична частина населення Росії отримує черговий привід для «кримнашизму». А поміркована — тихо тішиться, що обійшлося без повномасштабної війни. Рівень санкційного тиску на Росію якщо і зростає — то без драматичних епізодів на кшталт відключення від SWIFT чи повної заборони на торгівлю російськими борговими паперами. Оскільки і на Заході — чого гріха таїти — всі зітхають із полегшенням. Навантаження на російський бюджет, який і без того є головним джерелом прибутків для «республік», істотно не змінюється. А Кремль черговий раз демонструє, що спроможний грати на підвищення ставок.
Подібний сценарій не варто сприймати, як точний геополітичний прогноз. Але, зважаючи на риторику російського президента, немає причин сумніватися в тому, що подібний варіант розвитку ситуації Путіним принаймні розглядається.
Тарас Паньо / Depo.ua
