Міністр енергетики України Олексій Оржель визнав, що газопровід «Північний потік-2» – навіть якщо не будуть задіяні повноцінні американські санкції проти його будівництва – не почне діяти раніше осені 2020 року. Але і це насправді – дуже оптимістичний прогноз.
Для того, щоб роботи поновилися, необхідно дочекатися вирішення цілого комплексу питань. Це не тільки те, як поведуть себе європейські компанії після оголошення американських санкцій – у багатьох з них вже оголосили, що в цьому випадку призупинять свою участь в будівництві. Це і розгляд апеляції, поданої на рішення датської влади дозволити будівництво газопроводу. Але навіть якщо після перемоги в апеляції «Газзпрому» спорудження «Північного потоку-2» продовжиться, після закінчення цього будівництва доведеться добудовувати континентальний газопровід на балтійському узбережжі Німеччини.
Звичайно, можна собі уявити урочистий захід із запуску «Північного потоку-2» наприкінці наступного року. Можна навіть уявити, що для участі у цьому заході захоче приїхати сам Путін. Але перерізати стрічку – це одне. А доставити споживачеві газ – зовсім інше.
Український транзит
Але навіть в тому випадку, якщо «Північний потік-2» все ж запрацює, він, як і інші російські «альтернативні» газопроводи, потрапить під дію Європейської енергетичної директиви. А ця хартія забороняє наповнювати той самий газопровід більш ніж 50 відсотками продукції одного і того ж виробника.
Так, напередодні запуску «Північного потоку-2» німецький бундестаг ухвалив поправки до законодавства, які теоретично дозволять саме цьому маршруту обійти Європейську директиву. Однак для цього німецькій владі доведеться піти на тривалу тяжбу з Єврокомісією, яка може розтягнутися на роки. І ніхто не сказав, що в Берліні бажають такого конфлікту.
Це означає, що російські газопроводи не зможуть вийти на проектну потужність в будь-якому випадку. І необхідність в українському транзиті – причому в досить великому його обсязі – все одно залишиться.
«Особистий гаманець» Путіна
Чому ж у Москві вдають, що транзиту потребувати не будуть і вимагають від Києва компромісів – відмови від арбітражних позовів і контракту на довготривалу закупівлю російського газу? Може, Володимир Путін чогось просто не розуміє?
Якраз навпаки. Російський президент все розуміє дуже добре. Вже на чому-чому, а на газі він точно знається. Спеціальна операція по «анексії» «Газпрому» була для Путіна не менше знаковою, ніж анексія Криму.
В епоху попередника Путіна Бориса Єльцина «Газпром» залишався вотчиною «старих» сімейств ще радянських газовиків, а його менеджмент аж ніяк не в усьому і не завжди підтримував Кремль. Саме ця обставина дозволяла розраховувати на певний плюралізм в ухваленні важливих державних рішень. Саме тому телеканал НТВ, що його кредитував «Газпром», залишався відносно незалежним медіа. І Єльцин з цим зробити нічого не зміг.
А Путін – зміг. Він відправив засновника «Газпрому» Віктора Черномирдіна у почесне заслання до російського посольства в Києві, а голову холдингу Рема Вяхірєва – у відставку. З того часу «Газпромом» керують найближчі соратники Путіна, а спостерігачі називають компанію «особистим гаманцем» російського президента. І його власною політичною зброєю.
Газовий зашморг від Путіна
Путін дуже хотів, щоб нові російські газопроводи – навіть на шкоду прибуткам «Газпрому» – обійшли Україну і дозволили б йому диктувати Києву свої політичні умови. Але тепер, коли в «Газпромі» не впоралися з цим завданням у потрібний термін, а європейці зберегли необхідність транзиту по українській ГТС, йому потрібно хоча б домогтися повернення до старої схеми повної української енергетичної залежності від Росії. Причому робити це потрібно швидко, поки в українській столиці не схаменулися і не розібралися в суті того, що насправді відбувається на газовому ринку.
Тому Путін і поспішає. Тому і проводить переговори із Зеленським по газу прямо на полях «нормандського саміту». Тому і обіцяє знижку на газ прямо з екрану телевізора.
Йому дуже потрібно врятувати прибутки «Газпрому» і накинути газовий зашморг на українську шию. Тому він і блефує.
Виталий Портников / Радио Свобода
