Президент Петро Порошенко доручив українському МЗС підготуватися до розриву Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Хоча анексією Криму, війною на Донбасі і демонстративним нехтуванням державного суверенітету української держави Кремль давно вже в односторонньому порядку де-факто денонсував цей договір. Те, що пропонує зараз Порошенко, — це просто юридично зафіксувати факт «смерті» відносин. Якби в Україні не було президентських виборів, цей договір і далі працював би в стані «ані живий, ані мертвий». Але виборча кампанія, очевидно, вимагає видовищ, пишет Сергій Руденко для Deutsche Welle.
Великий договір як спадщина Єльцина
Протягом останніх 20 років так званий Великий договір між Україною і Росією визначав характер відносин між двома країнами. У 1997 році Борис Єльцин, пам’ятається, багато розповідав про те, що, прокидаючись вранці, він думає, що зробив для України. Зараз, можливо, ця фраза звучить безглуздо, але у ті роки слова тодішнього президента Росії багато хто і в Києві, і в Москві сприймав серйозно.
Великий договір з Росією закріпив кілька важливих для України моментів. Один з них – визнання кордонів і суверенітету української держави. Президент Леонід Кучма пишався тим, що зумів переконати Бориса Єльцина поставити підпис під Великим договором. Дію документа, до речі, наприкінці 2008-го було продовжено іще на 10 років. Тобто наприкінці цього року, якщо жодна зі сторін не заявить про денонсацію, він був би автоматично пролонгований ще на десять років.
Починаючи з 2014 року, Великий договір для України – документ, який свідчить про порушення Москвою своїх зобов’язань в частині кордону. Так, принаймні, дотепер пояснював Петро Порошенко неможливість денонсації цієї угоди. Мовляв, відмовитися від деяких її норм можна, а ось в цілому від всієї угоди – небажано.
Тепер же позиція офіційного Києва стала жорсткою і однозначною. Жодної дружби, добросусідства та жодних прокидань російських чиновників з думкою про Україну. Розірвання договору та, очевидно, незабаром – дипломатичних відносин. Київ вирішив «рубати кінці». І навряд чи його щось тепер зупинить.
Антиросійський фронт Порошенка
За чотири роки президентства Петру Порошенку неодноразово закидали нерішучість щодо Росії. Діяти впевнено і швидко йому заважали чи то кондитерська фабрика у Липецьку, чи то в цілому інтереси українського бізнесу в сусідній державі. Ще у квітні 2018 року він публічно підтримував лише скасування деяких положень Великого договору з РФ, а не денонсацію усього документа.
Замість візового режиму з Росією Україна запровадила біометричний контроль для громадян РФ, що прибувають в країну. А вимога правої української опозиції розірвати дипломатичні відносини з Москвою знайшла наступний контраргумент влади: ми не можемо кинути напризволяще своїх громадян, які перебувають в сусідній державі.
Загалом дотепер ми були свідками політичної тактики Петра Порошенка, яка зводилася до наступного принципу: крок вперед, два назад. Іноді навіть здавалося, що у своїй словесній риториці український президент давно вже звів нанівець відносини з Москвою. Але в діях Росія нікуди не поділася: Україна продовжує з нею торгувати, українці їздять на заробітки до сусідньої держави, а в українських стратегічних підприємствах і далі присутній російський капітал.
Сьогоднішня рішучість Порошенка пояснюється досить просто: попереду — президентські вибори. Петру Олексійовичу потрібна перемога над Росією. Яскрава і велика. Нехай навіть і на дипломатичному рівні – така, як денонсація Великого договору. Чи означає це, що російський бізнес одразу піде з України, українські дипломати залишать Москву, російські — Київ, а між країнами побудують справжню, а не бутафорську стіну? Не факт. Пам’ятаєте, «крок вперед, два назад»? Швидше за все, так все буде і далі.
Ефектні жести після виборів
Два тижні тому міністр інфраструктури Володимир Омелян, говорячи про скасування транспортних сполучень, заявив, що незабаром до Росії «ходитимуть тільки білі ведмеді». Мовляв, ані поїзди, ані автобуси більше не курсуватимуть між двома країнами. Агресор є агресор, а отже і ставитися до нього, вважає Омелян, слід відповідно. Цілком зрозуміла позиція міністра має один великий недолік. Попри війну на Донбасі, частина українців, як і раніше, їздить на роботу або до родичів у Росію. Як їм тепер пояснити, що цей маршрут – тільки для білих ведмедів?
Бажання України відірватися від Росії й усіляко обмежити вплив сусідньої держави — цілком зрозуміле. Як і намір Порошенка денонсувати Великий договір. Війна є війна. Але гасло «Геть від Москви», крім політичного має наповнитися ще й економічним змістом. Щоб очікування українських виборців знову не потонули у передвиборній риториці.
Ефектні жести повинні знаходити своє продовження після виборів. До речі, згадалося, що той же Порошенко у своїй передвиборній програмі 2014 року обіцяв налагодити відносини з Росією. Не вийшло. Але про це – жодного слова, допоки готується денонсація Великого договору та триває передвиборна кампанія.
