«Новоросія-2», визнання «ДНР» і «ЛНР» і підпал Києва: Яку війну затіяв Путін Серія переговорів між колективним Заходом і Росією по так званих «гарантіях безпеки» завершилися нічим. Америка і Європа виявилися одностайними. Але в їхній позиції Путін намацав кілька слабких місць

Кремль у 2014 році для анексії Криму, розгортання проекту «Новоросія» й окупації Донбасу скористався політичною невизначеністю, коли Янукович після розстрілів на Майдані втік, а державний апарат і силовики на певний час були паралізовані безвладдям. Нині ситуація в країні інша, проте внутрішні чвари підігрівають апетити агресора.

Навіщо Путіну були провальні переговори із Заходом

Серія переговорів між колективним Заходом і Росією по так званих «гарантіях безпеки» завершилися нічим. Власне, це було очікувано, адже Москва висловила свої побажання в ультимативній формі, а під час перемовин її представники вдавалися до відвертого хамства. Навіщо ж були ці переговори Кремлю? Перевірити, наскільки США і Європа здатні до єдності перед загрозою великої війни. Тобто, наскільки оперативно вони можуть втілити в життя санкційні погрози. Америка і Європа виявилися одностайними. Але в їхній позиції Путін намацав кілька слабких місць.

1. Захід не хоче вводити санкції проти оператора «Північного потоку-2». Значить, готовий до подальших переговорів.
2. Німеччина так і не погодилася надати Україні зброю. А це ускладнює надання нам зброї й іншими членами НАТО.
3. У Москві переконалися, що вступ України до Північноатлантичного Альянсу не прискорився. Тобто, далі обіцянок натівці не пішли. Це на руку Путіну.
4. Колективний Захід надаватиме Україні військово-технічну допомогу і здатний вдарити санкціями по Росії в разі прямої агресії, але на пряме зіткнення з РФ за нас не піде.

Тому немає нічого дивного, що після невдалих перемовин російські діячі посилили погрози Україні. Останніми днями наші міста накрила хвиля фейкових замінувань, було здійснено масштабну атаку на сайти державних установ, тривожні повідомлення раз-по-раз приходять з окупованих Росією територій Донецької і Луганської областей. Це виглядає як зумисне нагнітання страху, що є елементом гібридної війни.

Сценарії вторгнення: поганий і ще гірший

У самій країні-агресорі вже не криються, що стягли до наших кордонів орду, аби змусити Київ піти на прямі переговори з бойовиками ОРДЛО. Ось, приміром, що каже заступник глави МЗС Росії і син колишнього заступника голови КДБ СРСР Олександр Грушко: «Будуть виконані Мінські угоди – не буде ніякої загрози ні безпеці України, ні її територіальній цілісності. Для того, щоб сприяти такій деескалації, країни НАТО повинні припинити всяке військове сприяння Україні, припинити постачання зброї, відкликати інспекторів та інструкторів». Інакше кажучи, ми маємо капітулювати, а Захід цьому – сприяти.

Схоже, західні партнери, намагаючись дипломатичними способами зупинити вторгнення росіян в Україну, починають розуміти, що запобігти цьому стає все складніше. Звідси спроби оцінити вірогідність сценаріїв прямої агресії та варіанти відповіді на неї. Експерти Reuters нарахували кілька. Перший: введення російських окупаційних військ в ОРДЛО з подальшим просуванням в українські прибережні райони на Азовському морі. Про цей сценарій говорили ще з 2014 року, його мета – пробити сухопутний коридор через Донбас до Криму. До цього розвитку подій повернемося згодом.

Другий сценарій: атака з Криму. Росія намагатиметься захопити територію до Дніпра, який служитиме природною перешкодою проти будь-якого українського контрнаступу. Також, вважають експерти, напад з Криму дасть змогу взяти під контроль канал, який постачав півострів прісною водою до окупації.

Третій сценарій – напад з кількох напрямків одночасно. Зокрема, ворог почне просуватися в північно-східну частину країни без захоплення міст, де військові можуть загрузнути у вуличних боях. Не виключають експерти, що російські війська можуть увійти в Україну і з території Білорусі. Це ставить під загрозу Київ. Разом із тим, такий розвиток подій є найдорожчим в економічному плані, а також може спричинити багато людських втрат.

Четвертий сценарій: ракетні удари і кібератаки, націлені на критично важливу інфраструктуру. Тобто, без наземного вторгнення. Також експерти не виключають поєднання кількох сценаріїв. А з різних джерел надходить інформація про активну фабрикацію Росією приводів для війни. Передовсім йдеться про окуповані території Донецької і Луганської областей, де здійснити провокацію росіянам елементарно просто.

Внутрішня консолідація чи розбрат в інтересах Путіна

Тож повертаємося до першого сценарію – вторгнення з боку ОРДЛО. Тут самі собою напрошуються аналогії з російською агресією проти Грузії у серпні 2008 року. З кінця липня за підтримки Росії з території Південної Осетії велися провокаційні обстріли Грузії, грузинські війська на них відповідали. Ситуація загострилася 7 серпня, коли колона російської військової техніки зайшла у Південну Осетію. Начебто як «миротворці». А 8 серпня розпочалося повномасштабне вторгнення російських військ в Грузію за підтримки авіації і кораблів Чорноморського флоту РФ. Протягом короткого часу окупанти захопили значні території суверенної держави. 26 серпня 2008 року Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії та встановила з ними «дипломатичні відносини». Всі ці події розвивалися під час літньої Олімпіади в Пекіні.

Нагадаємо, що 4 лютого цього року стартують зимові Олімпійські ігри. У Пекіні.

Аналогії аналогіями, але зараз є суттєві відмінності між згаданими подіями і ситуацією у нас. Перша відмінність – грузинська армія на той час була значно слабшою за російську, тому не змогла зупинити просування окупантів. Українська армія, загартована роками війни, здатна чинити ефективний опір. Друга відмінність – колективний Захід єдиний у підтримці України. У 2008 році Грузія такої підтримки не мала. Тому окрім сценаріїв, описаних експертами Reuters, а вони цілком імовірні, може бути й дещо інший перебіг.

Після провокації в ОРДЛО і звинувачення України, Росія визнає незалежність «ДНР» і «ЛНР», введе туди регулярні війська, а от подальші її дії залежатимуть від кількох факторів. Перший: головна ціль Москви – не захопити побільше земель, а запалити протестами Київ. Людські втрати і втрати територій викличуть антивладні виступи. Причому, як патріотів, так і п’ятої колони. Прогнозовано, що у великих містах сходу й півдня спробують по-новому запустити проект «Новоросія» під капітулянтським гаслом «ні – війні». Наскільки Київ контролює місцеву владу в цих регіонах, сказати складно. Принаймні результати місцевих виборів для «слуг» там були невтішними.

У «конституціях» самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» записано, що територіально вони – в межах Донеччини і Луганщини. Тож Росія спробує відбити ці території. Та якщо отримає по зубах від ЗСУ і додатково потужні санкції від Заходу, – зупиниться. Для свого виборця Путін виглядатиме тріумфатором у маленькій, але переможної війні (такою її змалюють російські пропагандисти), адже врятував «ДНР» і «ЛНР» від «київської хунти» і НАТО. А далі Кремль нав’язуватиме свої умови Києву і Заходу, шантажуючи продовженням війни.

І ось тут важливим є другий фактор – спроможність української влади консолідувати еліти навколо захисту країни. Зараз, на жаль, ми не бачимо такого бажання. В разі прямої агресії Росії потрібно буде запроваджувати воєнний стан, розгортати територіальну оборону, мобілізувати суспільство, а забезпечити виконання такого рішення без підтримки великих і менших політичних гравців буде неможливо. Тому зараз Банковій слід думати не над тим, як тимчасово підняти рейтинг Зеленського соціальним популізмом чи посадками політичних опонентів, а як спільно дати відсіч ворогу. Нині ж серед владників спостерігається якась шизофренія, яка охопила й широкі верстви населення. Путін і нападе, й одночасно не нападе. Навіть коли всі сценарії вторгнення – лише припущення експертів, це не означає, що держава має чекати, поки проблема розсмокчеться само по собі. Не розсмокчеться…

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів у рубриках «Блоги» та «Статті». Думка редакції може відрізнятись від авторської.