Вже наступного тижня може відбутися зміна уряду. Голова фракції «слуг народу» Давид Арахамія озвучив дату, коли Верховна Рада збереться на засідання: 15 липня.
Чому саме зараз
Зазначимо, що цей термін може бути перенесено, але ненадовго, бо серед обов’язкових питань порядку денного – продовження воєнного стану та загальної мобілізації на чергові 90 днів, з 7 серпня до 5 листопада 2025 року. Отже, депутати не можуть не зібратися. І якщо «слуг народу» поставлять перед фактом, що треба голосувати за нового прем’єра і новий уряд, вони проголосують.
Про те, що у липні Україна може отримати новий Кабінет міністрів на чолі з Юлією Свириденко, яка наразі є першим віце-прем’єром – міністром економіки, «ДС» розповіла ще три тижні тому і тоді ж пояснила, навіщо це Володимиру Зеленському і Андрію Єрмаку. І ось тепер, коли ця можливість упритул наблизилася до реалізації, на неї звернуло увагу впливове британське видання The Economist.
У статті під заголовком «Політична боротьба в Україні стає неприємною» The Economist розповів, що в Києві очікують «майбутню ротацію уряду і можливе призначення нової очільниці уряду – 39-річної Юлії Свириденко». За цими подіями, йдеться в статті, «стоїть тіньова постать – Андрій Єрмак, голова Офісу президента, який де-факто виконує роль «головного міністра» без офіційного статусу».
Видання натякає, що таким чином Єрмак здобуде цілковитий контроль над урядом. «Ідея замінити чинного прем’єра Дениса Шмигаля – неконфліктного та слухняного адміністратора – на протеже Єрмака не нова. Рік тому президент Зеленський заблокував таку зміну. Але з того часу позиції Єрмака зміцніли, а його суперники ослабли. Голосування у Верховній Раді очікується вже найближчими тижнями. Крім заміни прем’єра, кадрові зміни плануються в міністерствах освіти, охорони здоров’я, культури, соціальної політики та, можливо, фінансів. Один високопосадовець зазначив: «Андрій завершує те, що вважає незавершеним. Більшість людей – його».
Дві мішені
На перший погляд, стаття має на меті вдарити по Єрмаку. Але вона б’є також і по Зеленському. З цією метою вона ретельно перераховує усі ознаки концентрації фактичної влади в руках Єрмака, які дозволяють ототожнювати президента з керівником його офісу.
Очікувана заміна прем’єра і уряду – лише одна з цих ознак. Друга ознака – це можлива заміна начальника Головного управління розвідки Міноборони Кирила Буданова. Зазначимо, що про бажання Єрмака позбутися Буданова західні видання писали і раніше. Наприклад, американське Politico наприкінці травня опублікувало велику статтю «Загадка Андрія Єрмака», де розповіло, що на посаді керівника офісу Єрмак «очистив Кабінет міністрів та Офіс президента від усіх, кого вважали політичною загрозою». «Мало хто з високопосадовців зміг втриматися, якщо Єрмак хотів, щоб вони пішли. Одним із найяскравіших гравців є Кирило Буданов, керівник воєнної розвідки України, який, за словами джерел на Банковій, має незалежний доступ до Зеленського, що викликає розчарування Єрмака», – зазначило Politico.
The Economist продовжує цю тему. За його інформацією, у червні «було зроблено чергову (невдалу, принаймні наразі) спробу прибрати керівника ГУР Кирила Буданова, відомого своєю незалежною позицією».
«Тривалий конфлікт між Єрмаком і генералом Будановим ледь не завершився звільненням останнього. Джерела, близькі до Єрмака, називають генерала непередбачуваним революціонером, який будує власну політичну машину. «90% Офісу президента вважає, що він божевільний, і 10% – що він геній», – сказав один із них. Прихильники Буданова, навпаки, вважають його державником, який не боїться казати президенту неприємну правду. До середини червня багато хто побоювався, що «дев’ята спроба» Єрмака усунути його – нарешті вдасться. Але цього не сталося. За допомогою звичної комбінації тиску і хитрості генерал Буданов зберіг посаду. За інформацією The Economist, цьому могли сприяти неодноразові попередження з боку Білого дому не чіпати його – принаймні наразі».
Третя ознака фактичної влади Єрмака – його місія перемовника з Білим домом. Про це 19 червня вийшла стаття в тому ж Politico під заголовком «Вашингтону набрид Андрій Єрмак». Завершувалася стаття знущальними висновком, що Єрмак своїм червневим візитом до США допоміг ворогам України в оточенні Трампа. «Поведінка Єрмака може лише підбадьорити голоси в Республіканській партії та союзників Трампа, які прагнуть припинити підтримку України США, стверджувала людина, знайома з візитом», – зазначило Politico.
Тепер The Economist використовує цю статтю, щоб підсилити свій удар по Єрмаку і Зеленському. «У нещодавній статті Politico описано двопартійне розчарування в США стилем «викладання» пана Єрмака під час дипломатичних контактів. Дехто вважає, що він просто є об’єктом, через якого США виплескують втому від України, але фактично вказують, що у Вашингтоні для нього зачиняються двері. Це змусило багатьох повірити, що Єрмак боротиметься за своє політичне виживання. Але, – пише The Economist, – усередині країни він лише зміцнив свої позиції».
Хто адресати статті
Останні фрази дають підказку, кому адресовано цю статтю. Удар по Єрмаку в Politico спричинив очікування, що позиції Єрмака на Банковій похитнуться, але цього не сталося, і тому The Economist завдає нового удару, щоб Зеленський почув. Як мінімум, щоб він не допустив ще більшого посилення Єрмака, а це буде неминуче у разі відставки Шмигаля і Буданова.
Звісно, західні видання, навіть якщо це Politico та The Economist, не здатні примусити Зеленського до якихось кроків, а особливо – до дій всупереч Єрмаку. Але їм до снаги вплинути на західну суспільну думку. І вони це роблять: малюють непривабливу картину української політичної кухні та переконують, що у разі підсилення позицій Єрмака вона стане ще гірше.
«Посадовці наполягають: Єрмак реально контролює потоки інформації до президента — оцінка в 85% – і це створює токсичну атмосферу чуток та підозр у самому центрі державного механізму. «Андрій монополізував вухо президента, – каже один чиновник. – Шість років в одній кімнаті, підсовуючи йому вигідні трактування. Це вже фактично одна людина», – розповідає The Economist. І одразу переходить до наслідків: «Масштаб загроз, з якими стикається Україна, і дедалі гірша стратегічна ситуація роблять концентрацію влади у вузькому колі – небезпечною. Одним із рішень могла би бути – відкритість. Але на це не схоже. Небезпека для України полягає в тому, що країна ризикує скотитися до глибокої політичної кризи й стратегічної розгубленості. Зростає занепокоєння щодо ознак авторитаризму – наприклад, використання президентської влади для усунення опонентів із публічного життя. «Росіяни повільно смажать нас на малому вогні, – з відчаєм каже один високопосадовець, – а ми тут граємось в ідіотизм із дуже серйозними наслідками».
Прагнучи пояснити значення цієї загрози, видання прирівнює її до нового наступу росіян. «Воєнна драма України – лише один бік історії. Не менш тривожним є внутрішній фон – політичні потрясіння, чистки та міжусобні конфлікти, які можуть розхитати країну зсередини набагато небезпечніше, ніж будь-які дії Росії на фронті», – припускає The Economist.
Звідки ростуть ноги
Близькі до Єрмака ТГ-канали написали, що стаття в The Economist – це росіяни. Один канал пише, що «в Economist вийшла російська заказуха, для якої використали наших політиків корисних ідіотів», «джерела у Politico та Economist одні й ті самі». «Спочатку Politico, тепер The Economist із наїздом на Єрмака, – підтверджує інший канал. – Ми в цьому бачимо безумовне російське лобі, яке Єрмак дратує з часів переговорів із Козаком».
Щоб аргументувати версію про «російський слід», ці ТГ-канали взялися заперечувати твердження в The Economist про те, що «Андрій монополізував вухо президента». «Інформація про те, що Президент отримує інформацію тільки від оточення, це типово російська маячня, – обурюється один канал, — адже так її черпає путін, який не має смартфона, який не читає Інтернет, а лише звіти парочки божевільних дідів. Зеленський регулярно читає ТГ, ЗМІ, дивиться відео, в курсі подій».
«Написати про інформаційний вакуум Зеленського міг лише ідіот, – підтверджує інший канал, не помічаючи, що назвав вакуумом Єрмака. – Усі знають, що президент регулярно читає електронні ЗМІ, соціальні мережі, телеграм-канали. Йому не кладуть на стіл роздруківки, як Трампу чи путіну. Він сам вирішує, що читати, і смартфон у нього завжди із собою».
Але ці канали не спромоглися пояснити, чому, на їхню думку, росіяни не хочуть, щоб Зеленський отримував інформацію тільки від Єрмака і з Інтернету, і чому росіянам буде краще, якщо Зеленський отримуватиме інформацію також від Шмигаля, Буданова, голови Верховної Ради Руслана Стефанчука, того ж таки Арахамії тощо. Тому версія про російську заказуху виглядає недостатньо переконливою.
В такому разі напрошується припущення, що ноги ростуть з опозиції. Але щодо цієї версії теж є заперечення.
Стаття в The Economist досить дивним чином згадує кримінальну справу про віце-прем’єра Олексія Чернишова, зображуючи останнього ледь не жертвою Єрмака. «Прямих доказів того, що саме Єрмак ініціював справу проти Чернишова – немає, – пише британське видання. – Але троє чиновників на умовах анонімності стверджують: Єрмак навмисне дав справі хід, тоді як інші – «заморожував». Справжня провина Чернишова, за їх словами, полягала в тому, що він заважав Єрмаку: по-перше, намагався стати альтернативним каналом для контактів із США; по-друге – його усунення розчистило шлях для просування Свириденко, політикині, близької до Єрмака».
Нікому в опозиції не прийшло би в голову захищати Чернишова і зображати його невинною жертвою. І взагалі, для опозиції вся владна верхівка однаково погана: Зеленський, Єрмак, Шмигаль, Свириденко, Чернишов тощо. В цьому і полягає суть опозиції: її не влаштовує уся нинішня владна команда.
А стаття в The Economist просуває геть інший меседж: навколо Зеленського є різні люди, і якщо вплив на нього монополізує Єрмак, це дуже небезпечно, а якщо залишаться кілька центрів впливу, то все буде чудово. Історія з Чернишовим тут знадобилася для того, щоб продемонструвати «кровожерливість» керівника ОП: мовляв, він готовий навіть посадити тих, хто захоче конкурувати з ним за доступ до вуха президента.
Тож можна припустити, що ноги статті в The Economist ростуть з оточення Зеленського. Там точно є група товаришів, яким подальше посилення Єрмака впоперек горла, і вони мріють хоч би зірвати зміну уряду. А раптом обурення західного істеблішменту поганим Єрмаком вистачить, щоб вплинути на Зеленського. Чи сам він, начитавшись The Economist і відгуків в інтернеті, дасть відбій запланованій відставці Шмигаля.
Певно, для багатьох у нинішній владі життя після Шмигаля точно краще не стане. Особливо це стосується впливових діячів у Верховній Раді: спікера Стефанчука, голів парламентських комітетів, Арахамії та його заступників на чолі фракції «слуг народу». Щоб розуміти ситуацію, слід врахувати те, що Шмигаль і нинішня правляча монобільшість у парламенті плідно співпрацюють вже більш як п’ять років. Давно налагоджено особисті стосунки, люди розуміють одне одного навіть без слів. Тому Стефанчук і Арахамія завжди дослухаються до побажань Шмигаля (коли йдеться про урядові законопроекти чи якісь процедурні питання, годину запитань до уряду тощо), і навпаки, Шмигаль ніколи не нехтував проханнями Стефанчука чи Арахамії.
Якщо в крісло прем’єра пересяде Свириденко, вплив усіх парламентських діячів різко зменшиться. Встановиться система ніпель: Банкова через Свириденко передаватиме депутатам вказівки, а депутати нічого вимагати від уряду вже не зможуть, бо вимагати від уряду означатиме вимагати від Єрмака.
Але, звісно, Єрмаку ця версія появи статті не вигідна. Тому близькі до нього ТГ-канали говорять про росіян і малюють їм фантастичні перемоги у впливі на Politico та The Economist. Проте все прозаїчніше: це удар від своїх.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
