Росія веде війну проти України не лише, обстрілюючи торгові центри і пологові будинки — вона руйнує нашу економіку. Одним із дієвих способів стала морська блокада із захопленням низки наших портів. Так наш ворог зарубав нам морську торгівлю, а ще цілеспрямовано вичавлює Україну, як одного з ключових постачальників зерна на Близький Схід, Африку і Азію.
Саме так кілька місяців поспіль Путін і його свита накачували мільйони голодуючих по всьому світу, що у всьому «винувата жадібна Україна, яка попала під опіум американської пропаганди». Тому треба взяти й показати жахливому Заходу, який хоче заморити голодом африканських діточок, велику дулю.
За останні три тижні Державний секретар Ентоні Блінкен мінімум п’ять разів підіймав теми крадіжок Росією українського зерна. Перше, це те, що Росія видає крадене зерно окупованого Півдня і Донбасу за своє і так нарощує прибутки. Друге, що штучним дефіцитом зерна і війною в Україні Росія намагається спровокувати заворушення в країнах третього світу і спрямувати мільйонні потоки біженців до Євросоюзу — чиста схема міграційної кризи зразка 2015 року. Ще одне — обмеженням експорту зерна з України Росія могла докластися до заворушень на Шрі-Ланці. «Те, що ми бачимо в усьому світі – це дедалі більша невпевненість у доступі до харчів, яка значно посилилася через російську агресію проти України», – заявив державний секретар під час спілкування із журналістами у Бангкоку.
Якщо чесно — Росія найменше зацікавлена сприяти хоч якомусь відновленню українського експорту. Заворушення і війни по всьому світу гарний привід відвернути увагу світової спільноти від «зачистки» Маріуполя і звірств, які чинить Росія на окупованому півдні Україні. Можна жбурляти ракети в супермаркети Кременчука й офісні центри Вінниці.
«Ніяких варіантів для розблокування портів, крім припинення війни на Чорному морі — не існує в принципі. І цей варіант неможливий без нашої перемоги», — наголосив керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень, головний редактор BlackSeaNews Андрій Клименко.
Тобто реальне розблокування морської торгівлі та вивезення зерна залежить виключно від воєнних перемог ЗСУ, не балаканини між ООН, Туреччиною та «жестами доброї волі» РФ.
30 червня ЗСУ змусили російських військових залишити острів Зміїний, який знаходиться за 140 кілометрів від Одеси. Маленький скелястий острів дозволяв контролювати росіянам самий захід до гирла Дунаю, контролювати прохід Дунайський, наші порти. І тільки випалювання рашистів дотла дозволило розблокувати експорт українського збіжжя та іншої продукції через морські порти на Дунаї. Об’єми не порівняти з тими, які йшли через ключові великі морські порти, але усього за два дні на рейді Сулінського каналу утворився затор зі 135 суден.
Саме з цим фактом, а не з раптовою добротою чи прозрінням Росії пов’язаний факт активізації перемовин за участю Туреччини, Росії та ООН.
24 червня Блінкен зазначив, що єдина причина продовольчої кризи зараз – це агресія Росії проти України та блокада Росією зерна та інших харчових продуктів з України. І натякнув, що потрібні окремі санкції за «зерно» проти РФ. Це, а також велика смаженина HIMMARS-aми стимулювала у Росії бажання якогось компромісу.
Для Туреччини все теж більш ніж зрозуміло. Рівень річної інфляції у Туреччині зріс до 73,5% у травні – найвищий показник у країні за останні 24 роки. Для порівняння, наша українська гривня не скотилась так низько попри війну й окупацію 21% території. Туреччина сама мінімум два місяці охоче бере участь у схемах із крадіжок українського зерна — вимикає радари на суднах і сприяє вивезенню зерна на Сирію та Єгипет. Це уже не раз і не два фіксували на супутникових знімках.
Також Ердогану надважливо показати, який він геополітичний лідер, замирювач України. І що він сам без допомоги США чи ЄС здатен навести лад у Чорному морі. Турецький лідер готується до виборів наступного року. І щоб мобілізувати націоналістично налаштованих виборців, він, швидше за все, теж буде демонізувати США через державні ЗМІ. То ж не треба очікувати, що Ердоган порве свої стосунки із другом Путіним заради інтересів України — він летить для зустрічі з президентом Росії в Тегеран 19-го липня.
Для чого ці перемовини ООН, теж зрозуміло. Неповоротка структура, яка зробила ім’я і статки на іміджі рятівника дітей Африки від голоду — зараз намагається знайти пояснення свого існування.
«Де ж тут інтерес України?», — спитаєте ви. За словами президента України Володимира Зеленського, у портах заблоковано 22 мільйони тонн зерна.
«Ми зацікавлені в тому, щоб наші фермери продовжили працювати й наступного року, і наступного врожаю. Для цього потрібно, щоб ми експортували все це – ячмінь, пшеницю, кукурудзу. 22 мільйони тон зараз заблоковані. Ми очікуємо близько 60 мільйонів тон восени. Там буде справді зовсім складна ситуація», – заявив Володимир Зеленський. І тут президент каже правду — фермери збирають часто під обстрілами новий урожай. Якщо не буде знайдено вихід з розблокування портів, то наступного року фермери просто відмовляться засівати поля. Для нас це означає оте саме зубожіння, а світ пізнає, що таке голод. Цікавий вибір — погоджуватися на сумнівні оборудки із сумнівними партнерами чи рубати собі хвіст.
Видання WSJ сповістило про деякі деталі перемовин між ООН, Україною, Росією та Туреччиною. Попередньо сторони домовилися, що зерно вивозитимуть із трьох українських портів конвоями у супроводі українських суден за умови припинення вогню в межах географічних кордонів та «деякими операціями» з розмінування українських портів.
Військово-морські сили Туреччини перевірятимуть порожні суди, які прибувають до українських портів, щоб «розвіяти побоювання Росії, що вони можуть бути використані для перевезення західної зброї». У Стамбулі ООН створить центр управління та контролю для відстеження рівнів загрози судноплавству.
Керівник Офісу президента України Андрій Єрмак зі свого боку повідомив, що крайня ідея — це була пропозиція української сторони. «Саме тому Україна запропонувала сформувати базовий алгоритм функціонування навігації в Чорному морі. Це дозволить забезпечити експорт українського зерна та гарантуватиме продовольчу безпеку мільйонам людей по всьому світу», – наголосив він.
Уявімо, що змучену війною й економічним виснаженням Україну таки уламають на «турецький варіант». І тут постають нові питання. Настільки нам самим комфортно зараз домовлятися про таке з агресором? Туреччина — і це достеменно відомо, мародерила спільно з Росією наше зерно із запорізьких сховищ. Ми правда хочемо допомагати ситуативним економічним союзником нашого ворога? Де гарантії, що якесь наше зерно зі свіжого урожаю Ердоган з Путіним теж десь трошки не «умикнуть»? Тож поки не буде розв’язано питання мародерства зерна Росією не може йти мова про наші чорноморські порти.
І останнє. Хто з учасників може забезпечити безпеку наших портів, якщо ми їх розмінуємо? Путін, Ердоган чи безхребетний Антоніу Гуттереш із млявого ООН? Ми пам’ятаємо, як останній клявся посприяти евакуації мешканців Маріуполя у березні. На жаль, тисячі тих, хто чекав цього порятунку — нині лежать у безіменних похованнях довкола знищеного міста. Той самий Гутерреш обіцяв бути гарантом миру у дипломатичних перемовинах Зеленського і Путіна у квітні. Де ці перемовини? І як різко замовк цей португальський голуб миру після відвідин Києва з ракетними ударами.
А поки над Одещиною без змін. Там пролітають ракети, що змушує задумуватись, чи потрібно нам таке розмінування знову. Як на Чонгарі зі смертельними настроями.
Експерт Андрій Клименко на питання, хто ж таки забезпечуватиме прохід вантажів з українським зерном у разі такого сценарію домовленостей, каже, що «це технічні домовленості, політичних рішень нема».
За даними WSJ «зерно відправлятимуть конвоями у супроводі українських кораблів». Цікаво, які це кораблі? Де вони? Відправимо на убій наш маленький і скромний флот зі спеціалістами, які п’ятий місяць хвацько боронять Одесу?
Одне точно ясно — у США, НАТО, наших союзників із ЄС поки немає варіантів вирішення, як експортувати українське зерно морем. Ще у середині червня Джозеф Байден висловив думку, що зараз єдина нормальна альтернатива — залізниця, адже РФ не упустить можливості спалити український урожай уже в морі.
Поки Росія влаштовує нові теракти та вбиває наших дітей в медичних центрах — як це зробила у Вінниці, ми можемо любити африканських дітей на відстані. Глибокою стурбованістю. А поки нам потрібні у наші порти нові протикорабельні системи. А ще краще — гаранти, бо зголоднілі біженці з Африки й Близького Сходу виберуть для втечі не Україну, а щось багате і те, що заглядало до рота Путіну.
Марина Данилюк-Ярмолаєва / Еспресо
