Гвінея має вельми специфічний досвід військових переворотів, оскільки попередня тамтешня хунта майже добровільно віддала владу після року правління і провела чесні вибори. Куди повстанці спрямують розвиток країни після зміщення «обнуленого» президента цього разу – покажуть найближчі дні.
Гвінея – далеко не найспокійніше місце на світі. Заміни влади у не зовсім демократичний та конституційний спосіб трапляються в цій країні з дивовижною періодичністю. І 5 вересня стало відомо про черговий подібний епізод у новітній гвінейській історії.
Хоча події, що призвели до перевороту розпочалися не вчора, а іще у березні минулого року, коли в країні схвалили поправки до конституції, які «обнулили» два попередні терміни президента Гвінеї Альфа Конде і дозволили йому розпочати свою політичну карєру ніби як з чистого аркуша. Як бачимо, приклад російського президента Володимира Путіна почали наслідувати навіть в окремих африканських країнах.
«Обнулення» дозволило 83-річному Конде в жовтні обратися на третій термін. Звичайно, громадяни не надто успішної з точки зору економіки країни спочатку протестували проти радикальних змін в конституції, а потім – проти результатів виборів, які здавались їм не надто правдоподібними. Але обидва рази правоохоронці швиденько придушили протести, і «стабільність» взяла у Гвінеї верх над законністю.
А позавчора передові інформагенства світу повідомили, що в районі президентської резиденції в Конакрі, столиці Гвінеї, було чутно інтенсивну стрілянину. Міст, котрий з’єднує півострів з резиденцією із рештою міста, було перекрито військовими. Після чого через декілька годин у ефірі місцевого телебачення невстановлені військові заявили, що затримали президента країни, встановлюють комендантську годину, тимчасово закривають кордони, і просять членів уряду зібратися в понеділок на термінові збори.
Звичайно, паралельно із тим міністерство оборони країни повідомило, що спроба перевороту була зірвана, і доблесна президентська охорона відстояла безпеку глави держави. Але повірити цим заявам заважає той факт, що повстанці можуть показати президента країни в оточенні озброєної охорони на відео. Тому більше довіри, як не крути, викликають повстанці.
При тому і ставлення до перевороту, який чи то відбувся, чи то ні, теж виходить вельми неоднозначне. Оскільки, з одного боку, йдеться про ймовірне захоплення влади зграєю відбірних головорізів-спецпризначенців, ймовірно – під керівництвом колишнього бійця французького Іноземного легіону, підполковника Мамаді Домбуя. Цей акт засудив генеральний секретар ООН, секретаріат Африканського Союзу. Поза сумнівом, впродовж доби-двох до цього списку додадуться десятки інших підписантів.
З іншого боку, не можна не погодитися і з тим, що тамтешній президент витер ноги об конституцію в кращих традиціях авторитарних режимів сучасності, а спроби ліберально-демократичних протестів придушив силою.
Натомість історія Гвінеї демонструє, що попередня військова хунта, під проводом Мусси Даді Камара, захопивши владу після смерті президента Лансана Конте, зуміла почасти стабілізувати безпекову ситуацію в країні, і, провівши рік із хвостиком при владі, провести вибори і на якийсь час тихо зникнути з авансцени історії. Звичайно, перед тими виборами в країні пройшли протести, а очільника хунти хтось підстрелив, відправивши на лікарняне ліжко. Але назвати період правління військових, впродовж якого за грати було відправлено тільки десяток-другий корупціонерів (здебільшого – з числа армійських офіцерів) найгіршим часом для Гвінеї, напевно, було б перебільшенням.
Тож і цього разу, коли демократично обраний президент вирішив продовжити своє правління на неозначений часовий період, втручання військових у ситуацію виглядає не найкращим чином. Хоча б тому, що повстали вони не за «демократію та законність», а через загрозу зняття з посади їхнього командира. Але чим завершиться історія «Національного комітету примирення та розвитку», однозначно сказати також неможливо. Оскільки існує ненульова ймовірність того, що військові повторять досвід попереднього аналогічного органу, «Національної ради за демократію та розвитку» – і проведуть демократичні вибори без президента, що призабув про демократичний принцип змінності влади.
А ще в цій ситуації можна припустити, що в рамках міжнародного обміну досвідом не тільки гвінейський президент може повторити нехитрий політичний фокус свого російського колеги – але й російські спецпризначенці, в принципі, можуть звернути увагу на методи своїх гвінейських колег. Звичайно, до 83-ліття Путіна чекати іще довго. Але, по суті, чекати так довго зовсім не обов’язково.
Роман Федюк / Depo.ua
