Олексій Мінаков: «ВірЮ в Україну» – це самоплагіат, боян і криза жанру Тимошенко Може, політтехнологи Юлії Тимошенко розраховують на стабільний результат, як і в попередніх двох її спробах стати президентом?

Вчора відбувся урочистий з’їзд «Батьківщини», на якому Юлію Тимошенко офіційно висунули кандидатом у президенти. І, кажуть, тепер у неї «нове гасло» – «вірЮ в Україну».

Навіть білборди з’явились з цим «новим гаслом». Але де ж воно нове, коли старе.

Громадський рух «Чесно» нагадав, що саме таке гасло «вірю в Україну» було під час президентської кампанії Ющенка в 2004 році. Потім навіть книга була опублікована з такою самою назвою – «Вірю в Україну».

Однак громадські активісти пригадали не всі випадки використання цього слогану «вірю в Україну». Також це було гаслом «Блоку Юлії Тимошенко» в 2007 році. Ось, наприклад, світлина з міжпартійного з’їзду, де чоловік у залі сидить у футболці з написом «вірЮ в Україну».

Ось в чому справа. Новий слоган – це відпрацьований старий. Що не дуже органічно вкладається в концепцію «Юлія Тимошенко 2.0», оновлена і без коси.

Програма «Новий курс» Юлії Тимошенко хоча б просто нагадує «Український прорив» 2008 року. Але ж «Новий курс» не додумались назвати так само – «Українським проривом». То чому зі слоганом вирішили не напрягатись і залишили його таким, який українці вже чули і бачили?

Одна справа, коли політтехнологи черпають ідеї для передвиборчої кампанії кандидата в інших кампаніях. Це нормально. Це називається підбирати «референси». Але коли політтехнологи підсовують слогани кампанії кандидата 10-річної давнини і видають це за нове брендування, то це вже занадто.

З іншої сторони, стабільність – ознака якості. Але в такому виконанні – поганої якості. Може, політтехнологи Юлії Тимошенко розраховують на стабільний результат, як і в попередніх двох спробах стати президентом?

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів у рубриках «Блоги» та «Статті». Думка редакції може відрізнятись від авторської.