Останніми днями велика частина нашої FB-спільноти перекладає з пустого в порожнє свій екзистенційний страх, що на Алясці буде підписано договір між Трампом і Путіним, який не міститиме ніяких гарантій для України.
Хочу одразу сказати: ані на Алясці, ані деінде, ані 15 серпня, ані через рік чи два не буде підписано договору, який міститиме якісь гарантії. Тому що гарантії – це екзистенційна необхідність захищати когось заради вирішення власних проблем.
Як на мене, куди продуктивніше для власної ж безпеки (в тому числі і поточної психологічної) зосередитися не на тому, як все буде погано, а на тому, які наші червоні лінії.
Дозволю собі висловити свою версію цих червоних ліній. Для мене є три речі, які є абсолютним залізобетонним муром, через який не можна переступити:
1. Визнання окупованих територій російськими де-юре;
2. Заборона постачання і виробництва зброї Україною;
3. Вимога закону про російську мову, як другу державну.
Є ще один пункт, на якому варто наполягати: це недопущення вимоги про нейтральність України. Ми не вступимо в НАТО в зрозумілій часовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани про створення воєнного альянсу в трикутнику Лондон-Варшава-Київ.
Як на мене, такий підхід явно конструктивніший ніж зараз розповідати про зради, яких поки навіть не існує.
Вадим Денисенко / Facebook
