Два російські суховантажі, які мали вивозити обладнання з Сирії зламалися десь в Середземному морі, а один з них затонув. І тепер росіяни терміново шукають їм заміну.
Звичайно, нам приємно цим зловтішатися, але є ще один важливий аспект: цей дрібний, по своїй суті інцидент, є таким собі лакмусовим папірцем готовності Росії до Третьої світової, якою нас лякають з усіх сторін. Але ні зараз, ні через 5 років після передишки, ні Путін, ні той, хто прийде йому на зміну не будуть готові воювати з НАТО.
Просто, щоб всі розуміли: Росія готувалася до сьогоднішніх бойових дій 14 років (з 2008, після війни в Грузії). Тому коли хтось каже, що перепочинок в 4-5 років поверне Росіі могутність – це міф. За нинішнього фінансового стану РФ, відсутності технологій та провалів в літако-та суднобудівництві, Росія не може стати країною, яка буде драйвером Третьої світової. Єдине, що може робити Росія – це гадити. Зрештою, це те, що вона досі відносно успішно робила.
Проте, і тут не все так просто. Якщо зараз колективному Заходу вдасться зламати хребет Ірану ( а він виявився значно слабшим ніж це здавалося до 2022 року) у Росії залишиться лише один воєнний союзник – КНДР. Китай і далі гратиме в свою гру, де війна і воєнні дії будуть залишатися останніми козирями, які краще не використовувати. Та й КНДР завжди грала в гру: дайте більше грошей.
Є ще один важливий аспект, який не враховується зараз: поки наша війна для росіян – це все ще не екзистенційна війна, попри всі старання пропаганди. Ця війна, перш за все, про гроші. Третя світова буде війною без грошей і за ідею. А для цього потрібно сильно змінити армію, яка звикла заробляти на війні.
Якщо коротко ми маємо розуміти кілька важливих моментів:
1. Ніякої Третьої світової в тому вигляді, як це було в 1914 чи 1939 найближчим часом не буде. Нас, звичайно, чекає низка локальних воєн. Але вони існували і до цього і будуть провадитися і після цього.
2. Всі ті, хто зараз «топить» за швидку Третю світову діляться, в цілому на чотири категорії: ідіоти, ті, хто увірував, бо про це багато говорять, ті, хто ловлять інформаційну хвилю і в ній чи то самі себе лякають чи то хайпують і ті, хто хоче з цього отримати політичний зиск. На жаль, ми знаходимося в епіцентрі всієї цієї історії і, на жаль, коли ми говоримо про майбутні переговори, ми маємо памʼятати, що віртуальна і, як на мене, майже нереальна в середньостроковій перспективі Третя світова стає реальною частиною майбутніх домовленостей (або не домовленостей) щодо України.
3. Наша головна проблема в тому, що зараз у Путіна (ширше в російських еліт та великої частини росіян) виникла патологічна зацикленість на Україні, як головному компенсаторі їхнього воєнного приниження. Останні 400 років єдиним предметом для гордості росіянина була армія. Так от, нинішня війна показує всю слабкість цієї самої армії. І росіянам потрібна хоч якась гіперкомпенсація. І тут ми виходимо за межі суто воєнних дій та маємо справу з пропагандою.
4. Саме тому, окрім військового аспекту, який є домінантним, нам зараз вкрай важливо звернути увагу на інформаційну частину війни, при чому, як всередині країни так і на території ворога. На жаль, американці (Захід) принципово самоусунулися від інформаційної боротьби на території РФ. Їхня ставка на «хороших росіян» остаточно провалилася всередині цього року. Справа в тому, що в цей час відбулися дві важливі події: з однієї сторони росіяни прискорили «самовикриття» своїх консерв, які почали просувати головний наратив, який, де-факто дублював американський «Путін буде ще дуже довго і щось змінювати можна буде тільки після смерті Путіна». Тут драйвером процесу виступила, між іншим, Латиніна. А для всіх українських любителей Швеця, нагадаю, що він є одним з головних її гостей. З іншої сторони, в цей же період «хороші росіяни» остаточно впевнилися, що на горбі ЗСУ вони не увійдуть в Кремль. А тому почали міняти свою риторику в сторону все того ж «змінити щось можна тільки після Путіна».
5. Так от, повертаючись до інформаційної війни, варто звернути увагу на один важливий аспект: сучасні війни не виграються без інформаційної складової. І перш за все, на території ворога.
Вадим Денисенко / Facebook
