пятница, 24 января 2020 | О ПРОЕКТЕ | КОНТАКТЫ

Віталій Портников: Кремль перетворився на «затоку работорговців» Володимир Путін уже котрий рік торгує свободою українських заручників для досягнення власних політичних цілей. І зараз ми присутні при черговому акті такої торгівлі

У популярній сазі «Гра престолів» затоку работорговців, жителі якої сприймають чужу свободу виключно як елемент для торгівлі, в тому числі і політичної, протиставляють решті казкового світу. Протиставляється насамперед ставленням работорговців до самого поняття свободи — власне, аж ніяк не новий мотив для нашої цивілізації.

У реальному, а не казковому світі, на таку «затоку работорговців» перетворився Кремль. Володимир Путін уже котрий рік торгує свободою українських заручників для досягнення власних політичних цілей. І зараз ми присутні при черговому акті такої торгівлі — після паризького саміту «нормандської четвірки», на якому було досягнуто домовленостей про обмін ув’язнених.

Якби ці домовленості були б втілені в життя, десятки людей отримали б можливість зустріти Новий рік зі своїми сім’ями. І це, між іншим, повністю відповідало б і духу, і літері Мінських угод, на які так любить посилатися російський президент.

Сутність дій Путіна є очевидною

Але Путін погоджується на обмін аж ніяк не для того, щоб дотримуватися домовленостей. Він використовує звільнення полонених і для того, щоб спробувати дестабілізувати політичну ситуацію в Україні, і для того, щоб вдарити по авторитету української влади, і для того, щоб посилити вплив своїх прихильників в українському політичному істеблішменті. Тільки ці мотиви його і цікавлять. І якщо не ясно, яких політичних цілей можна досягти за допомогою обміну, люди продовжують залишатися в ув’язненні. Путіна не цікавить ані доля українських громадян, ані навіть доля його власних співвітчизників. Полонені для нього — це просто бізнес. Політичний бізнес.

Згадаймо, як російські медіа переконували нас, що звільнення з ув’язнення Надії Савченко призведе до різкої дестабілізації ситуації в Україні — саме на цьому тоді базувався розрахунок Кремля. Згадаймо обмін напередодні нового 2018 року, коли головним героєм звільнення заручників несподівано став колишній глава адміністрації президента України Віктор Медведчук. Згадаймо перший обмін Володимира Зеленського, коли головною вимогою російської сторони — теж досить несподівано для Києва — стало звільнення з ув’язнення Володимира Цемаха, який вважався одним з найбільш важливих свідків у справі про знищення малайзійського «Боїнгу». І тоді сутність путінських дій стане очевидною для кожного.

Хоче обміняти українських заручників на газ?

Зараз, після того, як в Парижі домовилися про обмін, принаймні, всіх відомих ув’язнених, вже є очевидним, що мова піде в кращому випадку про обмежену кількість заручників. І навіть з цією обмеженою кількістю тягнуть стільки, скільки можуть — очевидно, чекають від української влади нових знакових поступок. Щоб обміняти українських заручників на газ? На перемовини з маріонетковою владою так званих «народних республік»? На зміни в українському законодавстві?

А на обрії знову з’явився Віктор Медведчук, який наприкінці тижня зустрівся з Володимиром Путіним.


Виталий Портников / Радио Свобода
Поделитесь.





Новости партнеров