понедельник, 14 октября 2019 | О ПРОЕКТЕ | КОНТАКТЫ

Максим Михайленко: Чому шкода Саакашвілі Таке враження, що дно вже досягнуте – хіба що залишилося з'явитися ще на якомусь російському «шоу», чи організованому «Россотруднічеством» заході в іншій країні

Як правило, я стримуюсь від оцінок діяльності Мікхеїла Ніколозовича, щопринаймні через історичний масштаб його фігури та очевидний успіх інституційних реформ у Грузії часів його президентства (2003-12). Тим більше, що часто там бував, як під час його президентства, так і після — можна було бачити, що інститути модернізованої держави і суспільства втрималися.

Є ще дві точки зору — одна та, що генератором перетворень був нині покійний Кахобер Бендукідзе, інша — що ривок відбувся за рахунок законності. Частина істини є в обох, проте це змістовно інша тема. Питання полягає в тому, що ж сталося із самим Саакашвілі після 2012-13 років, коли він — слід віддати належне — мирно передав владу (проте, втретє він і не міг змагатися за президентську посаду) опозиції за результатами парламентських, а потім і президентських виборів? На жаль, будь-яка відповідь на це питання видається болючою.

На мою думку, спочатку він сподівався що супротивники швидко проваляться, і він повернеться до Грузії як прем’єр-міністр, чи як голова правлячої партії. Цього не сталося ані у 2016 році, ані у 2018-му, причому складається стійке враження, що місяць тому високі шанси Григола Вашадзе на обрання президентом зіпсував саме екс-президент своїми скандальними заявами у критичні моменти кампанії (історія з антисемітськими висловлюваннями, постійна риторика про фальсифікації і необхідність повалення демократично обраної і функціонуючої влади, тощо). Та ключова проблема в тому, що і в Україні його політичний шлях наслідував ту саму — уже постпрезидентську — дивну модель поведінки.

То він воював за Порошенка проти Яценюка, ставши ледь не фронтменом сумнівної виборчої кампанії Березенка проти Корбана. То спеціального, фактично, режиму виконавчої влади на Одещині йому виявилося замало. Що не день лунали звинувачення, які далі нічим не закінчувалися.

Далі він по суті відмовився будувати нормальну партію (і оточив себе переважно вкрай специфічними людьми, які робили сумні за стилістикою та змістом заяви, чим відлякали від цього проекту праволіберальний спектр). Потім малоорганізована спроба повстання, кляузи президенту Трампу, прориви крізь кордон і бігання по дахах…

Влітку новий поворот — зйомки у «Джокерах». Тепер — підтримка Юлії Тимошенко, яка, власне, «кинула» його як у 2008 році (смішно було сьогодні ізнов почути це вимучене про «гуманітарну допомогу», адже тодішній уряд майже цілком солідаризувався з комісією Тельявіні стосовно оцінки подій 080808), так і після прориву кордону, «счезнувши» з числа активних прихильників (вочевидь, Тимошенко раціонально вирахувала, що створювати з Саакашвілі потужну незалежну політичну фігуру ій невигідно).

І тут, розумієте, таке — не можна втретє чи вчетверте казати «він наївний, його надурили». Мабуть, цей політичний опортунізм має іншу причину, а саме дитяче бажання компенсації, тобто «помститися опонентам у будь-який спосіб незалежно від наслідків». Я не прихильник конспірологічних теорій (хоча грузинський газопровід дістався «Газпрому» саме під час президентства Саакашвілі), але те, що його психологічні особливості та образи максимально використовуються ворогами України — цілком очевидно. При цьому, після стількох погроз, прихильної аудиторії заради створення якоїсь антипорошенківської коаліції в Європі чи у США Мікхеїл Ніколозович так і не знайшов. Що, власне, і не дивно, тому що існують процеси в його збудженій уяві, існують процеси у паралельному світі «партії зради», а існує реальне життя з реальними політичними подіями в ньому.

Таке враження, що днями дно вже досягнуте – хіба що залишилося з’явитися ще на якомусь російському «шоу», чи організованому «Россотруднічеством» заході в іншій країні, чи не так? Але при цьому Саакашвілі чисто по-людськи шкода. Гадаю, навесні він ізнов закликатиме до протестів, уже в Україні, мабуть в кампанії майора Мельниченка та втікача Портнова, і решти подібних персонажів.

Чи все-таки знайде в собі сили зупинитись?..


Максим Михайленко / Newssky
Поделитесь.





Новости партнеров