Минулої неділі у Франції відбувся другий тур муніципальних виборів, на яких визначилися майбутні мери у переважній більшості міст, адже багато де після першого туру (він відбувся 15 березня) переможці не визначилися. Результати волевиявлення французів продемонстрували три цікаві тенденції.
Французькі трампісти провалили вибори
Перша: попри низький рейтинг президента Еммануеля Макрона кандидати від центристської партії «Відродження» здобули кілька мерських посад у важливих містах. Передовсім у Бордо і Гаврі. Мером Бордо став колишній міністр Тома Казнав, а мером Гавра — експрем’єр-міністр Едуар Філіпп. Особливо важливою є перемога останнього, оскільки він балотуватиметься в президенти Франції наступного року за підтримки ліберальних центристських сил. Філіпп обійшов комуніста Жан-Поля Лекока. Перед цими виборами він заявляв, що піде в президенти тільки за умови перемоги в Гаврі.
Тож у «макроністів» не все так погано. Головне — вони мають сильного і популярного кандидата в президенти, який зможе конкурувати з ультраправим Жорданом Барделлою. Друга тенденція як раз стосується правого флангу французької політики. «Національне об’єднання» цього разу йшло на вибори в альянсі з іншими ультраправими — «Союзом правих за республіку» та партією «Реконкіста». Єдиною звитягою альянсу стала посада мера Ніцци, яку здобув лідер «Союзу правих» Ерік Сьотті. Ультраправі виграли кілька мерських крісел у невеликих містах півдня країни, де вони традиційно популярні, але програли головну битву — за Марсель. Там переміг діючий мер-соціаліст Бенуа Паян, він обійшов висуванця «Національного об’єднання» Франка Аллізіо на 14 відсотків. Також програв ультраправий кандидат в іншому південному місті Тулоні.
Союзники партії Марін Ле Пен і Жордана Барделли — крайні праві популісти, які за своєю риторикою дають фору навіть партійцям «Нацоб’єднання». Згаданий Сьотті до 2024 року очолював правоцентристську партію «Республіканці», звідки пішов зі скандалом і створив власну партію. Він, як і Барделла, італійського походження. Тобто французький націоналіст, який не зовсім француз. Як і лідер «Реконкісти» Ерік Земмур, він із родини алжирських сефардів. Серед ультраправих популістів в Європі, які наживають собі політичний капітал на антимігрантській риториці та підтримці традиційних цінностей, вистачає вихідців із середовища мігрантів або порушників тих самих традиційних цінностей. Найбільш яскравою представницею тут є лідерка «Альтернативи для Німеччини» Аліс Вайдель — лесбійка, яка перебуває у відносинах зі швейцаркою шрі-ланкійського походження.
Загалом невдалі для французьких ультраправих муніципальні вибори можна пояснити їхнім збігом у часі з іранською авантюрою Дональда Трампа. У Франції ставлення до американського президента досить негативне незалежно від ідеологічних кольорів виборців, а саме ультраправі асоціюються з трампістами. Токсичність останніх зіграла проти альянсу Барделли і, що можна припустити, гратиме й далі. Тому, не виключено, вони після невдачі на місцевих виборах почнуть «відмиватися» від образу прихильників Трампа.
Третя тенденція — значний успіх лівих центристів, які, де було потрібно, укладали альянси для перемоги найперспективніших кандидатів. Соціалісти тріумфували в Марселі, Нанті, Ліллі, а головне — лишили за собою крісло мера Парижу. Його здобув Еммануель Грегуар. Він набрав у другому турі 50,52%, випередивши головну суперницю Рашиду Даті, яка представляє партію «Республіканці».
«Нескорена Франція» стала виключенням із загалом успішного походу лівих. Спочатку з нею ніхто не захотів укладати альянс через агресивну лівацьку риторику та відверту підтримку Палестини й антисемітські висловлювання лідера партії Жан-Люка Меланшона. Але зрештою певні альянси все ж проявилися. Зокрема в Марселі кандидатка від «Нескореної Франції» знялася з перегонів, що полегшило перемогу кандидата-соціаліста.
Ці тенденції тією або іншою мірою проявлятимуться протягом року до президентських виборів (перший тур запланований на 8 квітня 2027 року). Основні кандидати від лібералів, ультраправих та ультралівих фактично відомі — відповідно Філіпп, Барделла, Меланшон — від правих центристів та лівих з’являться згодом. Але вже зараз очевидним є той факт, що ліві і центристи здатні до альянсів, аби не допустити до влади французьких трампістів.
Кому ще вилазить боком дружба з Трампом
Топ-темою європейської політики є парламентські вибори в Угорщині, на яких зійшлися інтереси Трампа і Путіна, — обоє підтримують Віктора Орбана та його партію «Фідес». «ДС» розповідала про російських політтехнологів-кілерів, найнятих угорською владою. Та окрім них в Орбана є VIP-агітатори з-за океану. Це, власне, особисто Трамп та віцепрезидент США Джей Ді Венс. Його візит до Будапешта анонсований на 7-8 квітня, тобто, незадовго до дня волевиявлення 12 квітня. Це не перший збіг інтересів Білого дому і Кремля, вони мають спільну позицію як щодо деструктивних дій проти Євросоюзу, так і щодо сценарію припинення війни в Україні. Орбан для них — неймовірно цінний агент впливу, його поразка на виборах може спричинити ефект доміно у правій політичній колоні, яка розколює ЄС.
Останні опитування дають партії Орбана невтішні цифри, розрив з опозиційною «Тисою» досягає понад 20 відсотків. Чи врятують Трамп і Путін свого друга? Дуже сумнівно, що приїзд Венса додасть «Фідес» суттєві відсотки, скоріше навпаки, відмінусує. Особливо якщо до того часу американці нічого не зможуть вдіяти в Ірані, де вони загрузли не лише у військових діях, але і в дипломатичній брехні щодо начебто бажання Тегерану укласти угоду. Але в історії з угорськими виборами варто остерігатися не вояжу Венса та агітації Трампа, а методів, до яких вдаються технологи Орбана.
Нещодавно видання Washington Post із посиланням на інформацію від європейських розвідувальних служб повідомило, що росіяни для підняття рейтингу угорського прем’єра планували інсценувати замах на нього. Щось подібне прораховувалося, воно мало б стати апогеєм ескалації. Хоча, напевно, понад 20% відставання від опозиційної партії псевдозамах на Орбана не ліквідує, що рятує його життя і здоров’я.
Підтримка угорського друга Трампа і Путіна вилазить боком європейським політикам. Президент Польщі Кароль Навроцький після закритої зустрічі з Орбаном у Будапешті потрапив під шалену критику у себе вдома. У Навроцького і без того погані відносини з урядом Дональда Туска, тепер вони ще більше погіршилися. Заступник міністра оборони Цезарій Томчик заявив, що польський президент «ніби стає васалом Орбана». У Туска наголошують на проросійськості угорського прем’єра та нагадують, що той блокує виділення Польщі 2 мільярдів злотих із фондів Євросоюзу. Свіжих соцопитувань з думкою поляків щодо воркування їхнього президента з другом Путіна поки немає, та нескладно здогадатися, що це не додасть плюсів як рейтингу Навроцького, так і правим загалом.
Окремої уваги також заслуговує думка союзниці Орбана по правоконсервативному табору прем’єрки Італії Джорджи Мелоні. Тиждень тому видання Politico повідомило, що під час спілкування з європейськими політиками вона висловила «розуміння» позиції прем’єра Угорщини щодо блокування 90 млрд євро кредиту Україні, але буквально наступного дня Мелоні виправдовувалася: угледіла дивні інтерпретації її слів, а вона ж просто говорила, що «сторони можуть домовитися». Те, що керівницю уряду Італії ЗМІ зробили політичною подругою Орбана, вона сама ж і спростувала. Їй зараз доводиться балансувати між спільною політикою ЄС і лояльністю до Білого дому. Що вже принесло їй перші негативні наслідки.
Поки французи підраховували голоси на муніципальних виборах, італійці рахували відсотки за судову реформу, яку на конституційному референдумі запропонувала Мелоні. Не вдаючись у суть цієї реформи, зауважимо на головному: уряд референдум програв, проти висловилося 54% італійців. Після цього в уряді почалися перестановки, а сама прем’єрка має замислитися, чи не пов’язаний провал референдуму з її лояльністю до трампістів. Які стають все більш токсичними для європейських політиків.
Юрій Васильченко / Depo.ua
