понеділок, 3 жовтня 2022 | ПРО ПРОЄКТ | КОНТАКТИ

Юрій Гудименко: Росія вже програла цю війну, але і ми ще не перемогли У День Незалежності згадайте про ціну, яку ми платимо щодня. Але без сліз. А так, як треба до перемоги. З люттю і жагою помсти

24.08 – дві дати в одній. Це наш День Незалежності, і одночасно це рівно півроку з початку повномасштабної війни.

Саме час проаналізувати дещо.

Отже, Російська Федерація мала за мету:

а) знищення української державності;

б) отримання сухопутного коридору з окупованими анклавами (Крим та Придністров‘я);

в) посилення своєї ролі у світі, тобто повернення до статусу «наддержави».

Для того, аби досягнути своїх політичних цілей, Російська Федерація ставила перед своєю армією та спецслужбами такі задачі:

1) якомога швидше здобуття панування у повітрі, тобто знищення наших ПВО та ВПС;

2) розгром українського збройного опору, який вбачався Кремлю хаотичним та коротким;

3) окупація або блокада столиці, а також захоплення Харкова, Херсону, Миколаїва, Одесси, Запоріжжя, Сум, Дніпра, Черкас, Чернігова, Донецької і Луганської областей;

4) пробиття «коридору» від окупованого Придністров‘я через південні області і Крим до Донецької області і території Росії;

5) встановлення у Києві чи Харкові puppet government на чолі з Януковичем або будь-ким, хто погодиться на цю роль;

6) зачистка і ліквідація політиків, активістів, ветеранів АТО/ОСС, журналістів взагалі всіх, хто буде заважати;

7) урочисте підписання «мирної угоди» з маріонетковим урядом.

Далі починались би вже політичні задачі, на кшталт «переконати Захід визнати маріонетковий уряд під страхом позбавлення газу», але то вже не так цікаво зараз.

Як легко зрозуміти, Росія на змогла досягти жодної зі своїх політичних цілей, бо її армія не змогла виконати повністю жодну із поставлених задач.

Більше того: у процесі вторгнення Росія втратила майже всі можливості для політичного торгу. Українці, яких до війни відверто лякала сама думка про повномасштабне вторгнення «другої армії світу», після перших днів боїв зрозуміли, що не так страшний чорт, як його малювали на російських телеканалах. А ще зрозуміли, що після ракет, літаків, десантів і танкових колон боятися, в принципі, не має сенсу, бо втрачати вже нема чого.

Чим можна було налякати українців після Бучі? Нічим. Страху не залишилось. Залишились біль, лють і бажання помсти.

Те ж саме відчув і зрозумів весь цивілізований світ. І коли Кремль спробував, після серії військових невдач, сісти за стіл перемовин і трохи поторгуватися, з‘ясувалось, що ставки підіймати особливо нема куди. Немає у Москви сильних ходів. Всі карти на столі, окрім ядерної зброї, але і українці вже не реагують на цю погрозу, і світ прямо каже, що наслідки будуть швидкими і катастрофічними для екології у межах МКАД.

Казка про голого короля була екранізована перед усім світом. Тільки кремлівський престарілий цар, на відміну від андерсонівського короля, думав що він не тільки одягнений, а ще і у підгузку. Результати зрозумілі.

Отже, Росія вже програла цю війну. Але і ми ще не перемогли. Ми точно не програли, бо зберегли державність і незалежність. Але до перемоги ще далеко.

У День Незалежності згадайте про ціну, яку ми платимо щодня. Але без сліз. А так, як треба до перемоги.

З люттю і жагою помсти.


Юрій Гудименко / Facebook
Поділіться цим