Сьогоднішня спроба посадити під арешт попередника Володимира Зеленського – не перша. 8 липня 2020 року той таки Печерський суд залишив без розгляду клопотання прокуратури щодо обрання запобіжного заходу лідеру партії «Європейська солідарність» в справі про «злочинний наказ», яким Порошенко начебто схилив колишнього голову Служби зовнішньої розвідки призначити своїм заступником Сергія Семочка.
Семочко на момент призначення не був ні в родинних, ні в дружніх, ні в ділових стосунках із Порошенком, його попередня кар’єра не давала підстав не призначати його на посаду у СЗР: у 2015-17 рр. він очолював Головне управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України, потім був начальником Головного управління СБУ у місті Києві та Київській області. Після появи інформації про статки Семочка та наявність у нього родичів на Росії почалося розслідування і 12 квітня 2019 Порошенко своїм указом звільнив цю особу. Отримавши від цієї історії значний іміджевий удар, адже його опоненти її активно крутили в період кампанії з президентських виборів.
Чому Захід не покарає Зеленського за переслідування Порошенка
Та спроба посадити Порошенка викликала жорстку реакцію з боку західних партнерів. Своє занепокоєння висловили в Європарламенті, де попередили українську владу, що ця справа перебуватиме під пильним наглядом, а екс-очільник НАТО Андерс Фог Расмусен наголошував: звинувачення, висунуті п’ятому президенту України, мають ознаки вибіркового правосуддя та політичного переслідування. Про застосування Заходом санкцій щодо Зеленського попередив відомий канадський блогер і журналіст Майкл Маккей. За його словами, «якщо президент Зеленський заарештує екс-президента Порошенка, друзі України потраплять в кризу. Нам доведеться знайти спосіб покарати адміністрацію Зеленського за вибіркове переслідування, підтримуючи українців в їхній постійній боротьбі проти російської агресії».
Чи буде такою ж безкомпромісною реакція Заходу на другу спробу посадити Порошенка? Безумовно, реакція буде, але сумнівно, що партнери підуть далі за висловлення глибокого занепокоєння. Про це може свідчити кілька моментів. Перший: за кордоном, де до сьогоднішнього дня перебував Порошенко, він спілкувався з депутатами Європарламенту, генсеком Європейської народної партії Антоніо Лопес-Істуріасом, з екс-президентом Польщі Броніславом Коморовським та іншими політиками Але не з діючими лідерами держав ЄС і не з особами з Білого дому. Застерегли українську владу від застосування вибіркового правосуддя посольства США, Британії, Канади, у західній пресі вийшла друком серія статей, де йшлося про недалекоглядність влади Києва, котра займається переслідуванням опозиції на тлі небезпеки масштабного вторгнення Росії.
Однак ні в цих публікаціях, ні в заявах європейських політиків не було навіть натяку на можливість санкцій проти людей з оточення Зеленського, які стоять за переслідуванням Порошенка. А раз санкціями Банкову не лякають, значить, руки у неї розв’язані. Їй здається, що для арешту попередника обрано вдалий момент: колективний Захід обуриться, проте між захистом України від вторгнення Путіна і захистом Порошенка обере перший варіант.
Та й сам лідер «ЄС» не має ілюзій, що Захід стоятиме за нього горою. Тому в одній із останніх заяв, спрямованих Зеленському, каже: «Сьогодні тут, в Європі, у Брюсселі всі кажуть, що ця загроза (агресії Росії проти України) для всієї Європи, а не лише для України, можливо, найбільша за останні 30 років. Єдине, що ви цього не розумієте».
Щоб як Януковича. Чому Порошенку шиють статтю про «держзраду»
Серед справ, у яких фігурує Порошенко, особливе місце посідають ті, де йому намагаються приписати державну зраду, як і у «вугільній». Depo.ua раніше писав про абсурдність подібних справ. Приміром, Порошенка звинувачували у незаконному віддані наказів про контрнаступ на Донбасі у червні 2014 року. Того, в результаті якого наші війська відкинули російських окупантів та їхніх прихвоснів зі значної території Донбасу і закрили їх в межах ОРДЛО.
Інший приклад: справа про «спробу захоплення влади» Порошенком під час кризи в Керченській протоці, коли росіяни полонили українських моряків та кілька наших кораблів. Цю справу намагалися інтерпретувати так, наче керченська криза була навмисно спровокована Україною задля введення воєнного стану і зриву виборів. І це при тому, що Міжнародний трибунал з морського права став на бік України і зобов’язав країну-агресора звільнити полонених моряків. Вона їх звільнила, точніше, обміняла. 7 вересня 2019 р. додому повернулися 24 моряки та 11 політв’язнів, серед них Сенцов, Кольченко, Балух, Сущенко, Карп’юк, Гриб та інші. До Росії поїхали близько 30 осіб, серед них і Цемах, фігурант справи збитого Боїнга рейсу MH17.
Ці справи поклали під сукно (але не факт, що до них не повернуться), давши хід так званій «вугільній». Коротко нагадаємо її суть. Внаслідок окупації Росією частини Донбасу, під контролем бойовиків опинилися шахти, на яких видобувався антрацит. Українські ТЕЦ на той час були абсолютно неготові до переходу на інший тип вугілля, тому уряду на чолі з Арсенієм Яценюком довелося шукати альтернативні варіанти отримання вугілля. У серпні 2014 вирішили імпортувати один мільйон тонн з Південно-Африканської Республіки. Було підписано відповідну угоду. Проте, згідно з текстом підозри, у листопаді 2014 Порошенко скликав засідання РНБО, де дав усне доручення перевірити якість африканського вугілля. Експертиза поставила під сумнів його якість, згодом поставки з ПАР зупинили і почали завозити антрацит з тимчасово окупованих територій Донбасу. За версією слідства, самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» отримували за це готівку. А змовниками у «вугільній» справі були кум Путіна, нині нардеп ОПЗЖ Віктор Медведчук, який зараз перебуває під домашній арештом, тодішній міністр енергетики Володимир Демчишин і бізнесмен Сергій Кузяра. Кузяра, до речі, днями вийшов із СІЗО, де перебував із вересня минулого року.
Схема «змови» така: Порошенко нібито дав вказівку припинити купляти вугілля в ПАР, Демчишин погодився на купівлю антрациту у шахт, які знаходилися на окупованих територіях, а Медведчук з Кузярою буцімто домовлялися з бойовиками. За це Порошенка, Медведчука та Кузяру підозрюють за ч 1 ст. 111 (державна зрада), ч. 1 ст. 258-3 (сприяння діяльності терористичної організації) КК України, Демчишина — за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 258-3 (сприяння діяльності терористичної організації) КК України. Саме за статтею 111 у січні 2019 року до 13 років тюрми (заочно) за держзраду було засуджено Віктора Януковича.
На думку багатьох експертів, ця справа немає у суді жодних перспектив. Її мета, по-перше, посадити Порошенка під домашній арешт, що суттєво обмежить його контакти і політичну активність. По-друге, нанизувати на цю справу інші, аби створювалося враження масштабної «злочинної діяльності». А, по-третє, продовжувати прив’язувати Порошенка до Медведчука, топлячи у такий спосіб рейтинг п’ятого президента.
За що Зеленському шитимуть «узурпацію», а за що «державну зраду»
По закінченню каденції Зеленського у нього буде наступник. Обов’язково: Україна не Росія і не Білорусь, у нас вічний президент неможливий. І наступник, аби завоювати дешеву любов частини електорату, робитиме все, щоб стати вироком попереднику. Якщо нинішні можновладці стосовно своїх політичних опонентів діятимуть свавільно, так само вчинятимуть і щодо них. Коли вони втратять владу. Схоже, такого сценарію в ОП навіть не допускають. На відміну від Генерального прокурора Ірини Венедіктової, яка завбачливо ухилилася від підписання повідомлення про підозру Порошенку. Її підписав Олексій Симоненко, виконувач обов’язків на час відсутності шефині.
З чого може почати наступник? Як варіант — із розпуску президентом парламенту у 2019 році. У Зеленського наполягали, що коаліції на той момент у Раді не існувало, у той же час його опоненти доводили, що юридично вона існувала, тому президент мав дотримуватися вимог Конституції стосовно процедури розпуску парламенту. Зрештою, Конституційний суд визнав указ Зеленського конституційним і всі пішли на дочасні вибори, на яких тріумфували «слуги». Утім щодо тодішніх дій новообраного президента досі існують питання, які цілком можуть вилитися у справу про «узурпацію влади шляхом незаконного розпуску Верховної Ради».
Наступна потенційна справа про «узурпацію» — звільнення з посад суддів Конституційного суду Олександра Тупицького й Олександра Касминіна. Це рішення Зеленського спричинило кризу в КСУ, яка триває досі. 14 липня минулого року Верховний Суд визнав незаконним указ президента про скасування ним указу про призначення Тупицького суддею Конституційного суду. А колеги гнаного Тупицького не допустили до присяги двох нових суддів, призначених Зеленським. У грудні на бік суддів КСУ стала й Венеційська комісія.
Третя справа про «узурпацію» може стосуватися позасудових санкцій Радбезу проти українських громадян. Минулого року санкції стали головною піар-фішкою Зеленського. Експерти і політики неодноразово вказували, що застосування подібних заборон проти громадян України законом не передбачені. Та з огляду на останні заяви секретаря РНБО Олексія Данілова, стає зрозумілим — прочитання закону і тлумачення його норм у владних коридорах своєрідне. До речі, у травні з’явиться реєстр олігархів від Радбезу — ще одна підстава наступнику Зеленського взятися за попередника.
Прогнозовано, що шукатимуть і «державну зраду». Приміром, згадають рішення Зеленського про розведення сил на Донбасі. Воно виконується українською стороною, проте ігнорується російськими бойовиками. Ті «просто не перестали стріляти». Тому наступник Зеленського може спробувати інтерпретувати рішення свого попередника як «державну зраду» — дії, які створювали небезпеку для територіальної цілісності держави.
Зраду наступник може пошукати і в нинішній кризовій ситуації на енергоринку країни, яка спричинила суттєве зростання цін і здатна призвести до колапсу вітчизняної промисловості.
Залишається сподіватися, що найгірші сценарії не справдяться, і на тлі ймовірної масштабної російської агресії ми не отримаємо в тилу потужних соціальних бунтів і жорстких політичних протистоянь, зумовлених переслідуваннями опозиції.
Юрий Васильченко / Depo.ua
