Перш ніж говорити про варіанти нашого майбутнього, відзначимо головні подразники у відносинах між Вашингтоном та Києвом.
Три джерела конфлікту
Першим подразником стала горезвісна «угода про $500 млрд». П’ять місяців тому, 27 вересня, Володимир Зеленський та Андрій Єрмак представили Дональду Трампу План перемоги із таємним додатком. 16 жовтня Зеленський розповів у Верховній Раді, що у цьому додатку пропонується «укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних в Україні критичних ресурсів, спільного інвестування та використання потім відповідного економічного потенціалу». 12 лютого міністр фінансів США Скотт Бессент привіз до Києва проект угоди, проте Зеленський відмовився його підписувати та підтвердив свою відмову 14 лютого у Мюнхені.
Як пояснив сам Зеленський, він відмовився, бо «там немає слова про гарантії безпеки». Він зазначив, що у Вашингтоні знають, яких гарантій безпеки хоче Україна. «Зараз гарантії безпеки залежать виключно від наших партнерів», — наголосив він. Серед гарантій безпеки він назвав вступ України до НАТО.
Але в тій пропозиції про спільне інвестування, яку Трамп отримав 27 вересня, не було вимоги щодо гарантій безпеки. Загальновідомо, що Трамп є категоричним противником прийому України до НАТО і взагалі будь-яких гарантій безпеки Україні від США. Такі гарантії, на його думку, мають надавати європейці.
Відмова Зеленського, звісно, не сподобалася Трампу. «У нас була угода щодо рідкісноземельних металів, і Україна погодилася на неї, більш-менш… І тоді Скотт Бессент поїхав туди, і з ним обійшлися досить грубо, бо по суті вони сказали йому «ні», — заявив він 19 лютого. — Я збираюся відродити угоду, інакше справи у них йтимуть не дуже щасливо. І дивіться, настав час виборів. Давно не було виборів».
Радник Трампа з національної безпеки Майк Волц підтвердив: «Ми незадоволені риторикою Києва у відповідь на висунуті економічні ініціативи, Трамп не має наміру цього терпіти».
Другий подразник — це російсько-американські переговори, які відбулися у Саудівській Аравії 18 лютого. «Нас не запросили на цю зустріч, і для нас це стало несподіванкою», — поскаржився Зеленський.
А третій подразник це той факт, що Трамп і Зеленський перейшли на особистості. 19 лютого Зеленський заявив, що Трамп «живе у бульбашці дезінформації», після чого віце-президент США Джей Ді Венс застеріг Зеленського від нападок на Трампа, заявивши, що «образливі висловлювання» на публіці призведуть лише до зворотного ефекту.
У результаті утворилася вибухонебезпечна суміш із об’єктивних і суто особистих мотивів для взаємного невдоволення. І ми опинилися перед дуже поганою перспективою. Те, що Трамп не хоче бути нашим союзником, а має намір бути «посередником» між Києвом та Москвою, було зрозуміло й раніше, відколи він почав обіцяти закінчити цю війну «за 24 години». Але зараз ми опинилися перед перспективою, що Трамп гратиме з Путіним в одну гру проти нас. А також проти Європи, якщо Європа, як і раніше, буде на нашому боці.
Варіант надійного миру
Фактично зараз наше майбутнє в руках двох ядерних держав: Великої Британії та Франції. Прем’єр-міністр Кір Стармер та президент Еммануель Макрон здатні вплинути на позицію Трампа, якщо продемонструють рішучість підтримувати Україну «стільки, скільки знадобиться». Вони можуть наполягати, що саме вони дадуть Україні гарантії безпеки і тому обов’язково мають брати участь у переговорах щодо умов завершення російсько-української війни.
18 лютого Трамп підтвердив, що він виступає за розміщення британських, французьких та інших європейських миротворчих військ в Україні у рамках мирної угоди. «Якщо вони хочуть це зробити, це чудово. Я цілком за. Це було б добре, — наголосив Трамп. — Це був би прекрасний жест».
Також на участь у переговорах претендує Євросоюз, на підставі того, що ніхто не може вирішувати без участі ЄС долю санкцій Євросоюзу проти Росії. 18 лютого держсекретар США Марко Рубіо підтвердив: «Європейський союз повинен опинитися за столом переговорів у якийсь момент, тому що у них також є введені санкції».
Звісно, якби поряд з нами за столом переговорів сиділи Велика Британія, Франція та Євросоюз, це посилило б нашу позицію і дозволило б відкинути нахабніші претензії Москви. Ми б отримали більш-менш надійний мир і змогли б прискорено інтегруватися до Євросоюзу.
Однак це, на жаль, не найімовірніший варіант розвитку подій. Путін, швидше за все, наполягатиме на тому, що він і Трамп мають про все домовитися вдвох, без участі європейців, а потім на фінальному етапі Україна має під цим підписатися та розпочати виконання. У такому разі залишаться два варіанти: варіант ризикованої війни та варіант поступок Трампу.
Варіант ризикованої війни
Якщо дозволити собі найоптимістичніші фантазії, то ми зможемо продовжити війну без допомоги США, при кількісному та якісному збільшенні підтримки з боку європейців. Якісно нова підтримка може полягати насамперед у реалізації ідеї, яку Еммануель Макрон висловив ще рік тому, про введення в Україну європейських військ для того, щоб українські війська могли зосередитись на відсічі російській агресії. Водночас європейські виробники зброї могли б постаратися забезпечити ЗСУ новим озброєнням та боєприпасами. Євросоюз міг би профінансувати ці закупівлі, а також потреби українського бюджету за рахунок країни-агресора. «У нас є заморожені російські активи в Європі більш ніж на 300 мільярдів євро. Тож треба їх використати та віддати Україні», — пропонує міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна.
Проте США має кілька важелів тиску на Європу. Насамперед, це торговельна війна. Крім того, Вашингтон на помсту Європі та Україні може скасувати всі санкції проти Росії та відновити накачування російської економіки американськими грошима та технологіями. Нарешті, Трамп може сказати, що оскільки Європа без його згоди фактично вплуталася у війну проти Росії, він виводить з Європи американські війська і відмовляється її рятувати, якщо Путін нападе. Цієї перспективи особливо боїться Польща.
Звісно, якщо Трамп реалізує всі ці погрози прямо зараз, тоді в Європи не залишиться іншого виходу, як сподіватися тільки на себе і на Україну. Але швидше можна очікувати, що Трамп використовуватиме ці погрози з виховною метою, щоб домогтися від Європи поступок з усіх питань, які йому важливі, у тому числі й щодо згоди на заморожування російсько-української війни на тих умовах, про які він домовиться з Путіним.
Варіант поступок Трампу
Нині основний варіант у європейських столицях – домовлятися з Трампом про те, щоб узяти Україну під свою відповідальність. Британська газета Telegraph 19 лютого розповіла, з яким планом Кір Стармер наступного тижня полетить до Трампа. «Прем’єр-міністр докладно розповість, як європейські сили могли б контролювати будь-яку угоду про припинення вогню, укладену президентом США, — повідомила газета. — Згідно з англо-французьким планом, менше 30 000 військових під керівництвом Європи будуть розгорнуті в українських містах, портах та інших об’єктах критичної інфраструктури, таких як атомні електростанції, далеко від нинішньої лінії фронту».
Джерела газети пояснили, що замість того, щоб розміщувати набагато більші сили в охопленій війною країні, місія покладатиметься на «технічний моніторинг», включаючи розвідувальні літаки, дрони та супутники, щоб надати «повну картину того, що відбувається». Операція буде підкріплена достатньою вогневою потужністю, щоб «відстежувати та збивати атаки»; це дозволить відкрити повітряний простір України та забезпечити комерційні рейси. Військово-морські патрульні кораблі також будуть відправлені до Чорного моря для відстеження російських загроз комерційним судноплавним маршрутам.
Лондон, звісно, погодив свої пропозиції із Парижем. 18 лютого Еммануель Макрон запевнив, що «Франція не готується надсилати наземні війська на фронт» в Україні. За його словами, серед рішень щодо надання гарантій безпеки Києву в рамках можливої мирної угоди з Москвою можна було б «направити експертів чи навіть війська на обмежений термін, за межі будь-якої зони конфлікту, щоб заспокоїти українців». «Саме про це ми думаємо з британцями», — заявив французький президент в інтерв’ю газеті Le Parisien. Він також згадав про можливість «ухвалення в рамках переговорів рішення про проведення, за мандатом ООН, миротворчої операції, яка проходитиме вздовж лінії фронту».
Як бачимо, навіть наші найпотужніші європейські союзники поки що живуть у парадигмі, що мирна угода все ж таки буде підписана. І це повертає нас до питання про те, яких поступок хоче Трамп.
Потрібно бути готовими до того, що Трамп свою особисту ворожість до Зеленського конвертує у наполегливу вимогу проведення в Україні президентських виборів між укладенням угоди про припинення вогню та підписанням мирної угоди. Можливо, наполегливість буде підтверджуватись вкиданням у медіа якихось скандальних історій. Наприклад, фактичний керівник DOGE (тобто департаменту ефективності уряду) Ілон Маск вже висловився схвально про ідею, що «настав час DOGE провести аудит грошей, відправлених в Україну». Не виключено, що українцям вселятиметься думка про те, що потрібно обирати між Зеленським та американською підтримкою. Не для всіх цей вибір буде простим.
Юрій Вишневський / Ділова столиця
